Цей непоказний автомобіль насправді з гордістю несе звання всюдихода: повний привід, понижаюча передача, блокування заднього міжколісного диференціала. Мало? Додайте повністю незалежну підвіску, колісні редуктори, кліренс 280 мм та раму, інтегровану в кузов, який, до речі, максимально простий: вкрита брезентом сталева коробка із чотирма сидіннями. Два з них складаються, після чого машина перетворюється на фургон, який готовий прийняти через відкидний борт до 400 кілограмів. Сідати в салон через високий поріг вузьких дверей незручно, а вібрації трансмісії, накладаючись на шум мотора та «зубастих» коліс, не залишають ніякого натяку на комфорт. Нелегко і водієві – крім хорошого огляду вперед, йому нема за що похвалити цю машину. Втім, тільки доти, доки вона не з’їде з асфальту. На пересіченій місцевості автомобіль демонструє чудеса, навіть без підключення заднього (!) моста (на добрих дорогах ЛуАЗ залишається передньопривідним). При цьому девізом екіпажу буде гасло: «Тихіше їдеш – далі будеш», оскільки машина некваплива і посередньо слухається керма.

З надійністю та довговічністю у «волинянки» завжди було чимало проблем. Двигун часто залитий оливою, що дуже погано для двигуна з повітряним охолодженням; втім, завдяки передньому розташуванню до перегріву справа зазвичай не доходить. Термін служби V-подібної «четвірки» МеМЗ-968 (1,2 л, 42 л. с.) в залежності від якості конкретних деталей становить 30 – 60 тис. км., зрідка досягаючи 80 тис. км. Тому багато власників тримають у запасі другий, «перебраний» двигун.

Ресурс коробки може бути різним, проте в цілому він вище, ніж у мотора. Цікаво, що знижуючу передачу «джипіка» змонтовано не в «роздатці», а в КПП. Її передавальне відношення нижче, ніж у штатної першої передачі – тобто “знижена” стала як би “мінус першої” в КПП, що вийшла таким чином п’ятиступінчастою. Колісні редуктори схильні до втрат масла через ущільнення, що зносилися. Для машини з короткою базою і мотором, що висить перед передньою віссю, важлива справність амортизаторів, а вони не завжди радують ефективною роботою. Торсіони підвіски просідають від часу та перевантажень; проблему вирішують, розвернувши ці деталі. На честь луцького трудяги, в ремонті він копієчний. До нього підходять багато запчастин від інших машин, але з пошуком суто «луазовських» рано чи пізно виникнуть проблеми.

Зустріти у продажу пізніший ЛуАЗ-1302 (1993 – 99 р. в.) – великий успіх. Його відмінність – більш довговічний (ресурс до 100 тис. км) рядний таврійський мотор МеМЗ-245 (1,1 л, 53 л. с.). Машина помітно динамічніша, має класичну рідинну систему охолодження та опалення. Однак роки її виробництва припадають на період низької якості комплектуючих таврійського сімейства. І якщо на ЛуАЗ-1302 мотор не змінювали і не «перебирали», такий автомобіль може виявитися менш надійним, ніж версія з «повітряником».