Другий день випробувань Toyota Hilux нового покоління в Намібії ми провели в таких бажаних умовах пустелі. Вранці ми могли тільки здогадуватися, яку кількість піску доведеться висипати із взуття після цієї поїздки. А потім ще з сумок, багажників, із салону автомобіля, витрушувати з волосся… а хрускіт на зубах був і наступного дня.
Добре, від містечка Уолфіш-Бей до перших піщаних дюн буквально рукою подати. Ми їх вже бачили, коли їхали з аеропорту міжміської дорогою. Але тоді ще були дороги під колесами. І ми не могли припустити, що доведеться форсувати ці піщані бархани. Влаштувавши невеликий привал перед виїздом на пісок, організатори змусили всіх учасників тест-драйву спустити тиск в колесах практично до мінімального. Без цієї процедури робити в дюнах нема чого.
Здається, що місцеві водії, старанно інспектуючи нас перед виїздом в пустелю, переоцінюють небезпеку. Адже це тільки зверху пісок пухкий, ближче до твердої землі він щільніший. Перші хвилини машина їде легко, м’яко, розганяється та гальмує так швидко, як це і заплановано. Жодних зайвих рухів. Це при тому, що ми підключили лише повний привід. Виявилося, що ми не одразу їдемо на випробування. Організатори підготували нам невеличкий сюрприз.
Навряд чи в пустелі знайдеться техніка, яка могла б краще впоратися з місцевими умовами і пересуватися швидше, ніж ралі-рейдовий спортивний автомобіль. Він з’явився з нізвідки. Пілота залишили в пустелі і дали напрямок, де перебуватиме група журналістів. І що б ви думали? Він нас знайшов. Рейдові гонщики звикли знаходити маршрут там, де його немає. Бойовий Toyota Hilux просто виринув на гребені найвищої піщаної дюни, і всі питання щодо автомобіля-короля пустелі відпали самі собою. Якщо цивільна версія – це 100-відсотковий позашляховик, то спортивний Hilux набере всі 200%.
У журналістів цього дня було три основних завдання. Навчитися заїжджати на дюну, перекочуватися через її вершину та спускатися вниз. Звісно, на Toyota Hilux.
Але чиї навички та здібності, коли рухаєшся по піску, головніші – водія чи позашляховика? Перед кожним підйомом інструктор коротко наголошував на необхідності просто втиснути педаль до упору і сподіватися, що машина витягне. Невелика наука. Найскладніше завдання – спочатку обрати передачу. Переважно це стосувалося машин із механічною коробкою передач. Автомат справлявся самостійно і, необхідно зазначити, краще, ніж драйвер.
А от на найвищій точці дюни відкривається чудовий краєвид. Чисте небо і шматок капота. Дізнатися, що там, за перекатом, можна тільки якщо наважитися не відпускати педаль газу. Досвідчені гонщики кажуть, що за піщаною дюною може бути тільки ще одна дюна.
А от на спуску знадобляться зовсім інші вміння. Його кут визначається аж тоді, коли на вершині залишаються тільки задні колеса. В той момент боятися вже пізно. За швидкість спускання відповідає електронна система допомоги і примусово включена знижена передача. За стабільність – блокування заднього диференціала. А от за несподівані наміри сипучого піску і відведення машини в бік несе відповідальність водій. Навряд чи варто пояснювати, що станеться з машиною, якщо її розгорне боком. Повільно, але небезпечно.
Розуміння керування автомобілем у таких умовах приходить вже через пару годин. І тоді вже усвідомлюєш, що машина, насправді, може. І ось ти тільки починаєш цьому вчитися. Ніяких перероблень підвіски, системи приводу чи силових агрегатів. Навіть звичайна гума, асфальтова. Toyota Hilux дивним чином залишає за собою дюну за дюною.
Далі – виїзд на звичні дороги. В нову місцевість, де більше каміння, більше гір і навіть більше зелені. Наступного дня журналісти матимуть випробувати вузькі гірські дороги, на яких ховається не менше небезпек, але вже зовсім іншого характеру.
Автор: Олександр Гуров
Африканська пригода Toyota Hilux. Частина 1
Тест-драйв Toyota Hilux: восьме коліно легенди