Побути трошки європейцем – це так приємно і підвищує над власним его, зіпсованим радянським минулим, яке, як виявилося, на відміну від інтелігентності, легко передається через гени, як шизофренія. Посміхатися офіціанту в ресторані, кидати сміття в урну і тепер вже навіть потрапляти, не займати смугу для громадського транспорту. Це трохи складно, а ми звикли, що будь-яке зусилля гідне винагороди. Не можна ж щось робити просто так?
Ми тут просуваємо щосили європейські цінності, приносячи в жертву весь свій нерозтрачений позитивний потенціал, а матеріальне втілення цих цінностей, як і раніше там, за залізною завісою. Давайте хоч трошки перекинемо через паркан? Наприклад, хороший автомобіль з пробігом по Європі. Маємо право? І нехай треба буде раз на рік його возити за кордон на перезапуск схеми, це терпимо. Головне, все законно! Ну майже. Адже Вас не обурило слово «схема»?
У компаніях, які займаються ввезенням у країну машин на литовських і польських номерах, це слово не використовують. Жодних схем, все законно. Справді, невелика хитрість. Ось, у нас над столом у золотій рамочці висить Стамбульська конвенція, за нею і живемо.
Ви ввозите машину для комерційних цілей, під іноземну компанію, а комерційні цілі – поняття широке. Будете возити з собою папку з документами, а поліції відповідати, що вас найняли на рік возити по країні папку з документами. Така комерція. Це варіант для найбільш недалекоглядних.
Тому що людина, яка хоч трохи сумнівається, одразу загуглить і прочитає сотню статей про те, що автомобілі, які заїжджатимуть в ту чи іншу країну за Стамбульською конвенцією, обов’язково повинні мати супровідний конвент, без якого схема не працює. Давайте на спір зупинимо в Києві десяток «європейок», і якщо хоч в одній із них виявиться потрібний папірець, я сам прийду на наступний мітинг щодо тимчасового ввезення.
Тому працює друга схема – машина перетинає кордон під звичайне зобов’язання про зворотне вивезення, але залишається в країні. Штраф за таке порушення – 8500 грн – сплачується одразу, а вдруге за те саме порушення штрафувати Конституція не дозволяє. Бінго. Тому до мене приходять друзі, телефонують знайомі: «Брати?» Що я можу сказати? З одного боку – схема працює, і доки накопичується якась критична маса, працюватиме. Що таке критична маса? Це певна грошова сума, яка може зацікавити небожителів.
Там нагорі на дрібниці не розмінюються. Наприклад, в країну зайшли п’ять тисяч «транзитних» автомобілів, і тут застрягли. Звісно, це бізнес – ви ж не поїдете особисто в Польщу шукати доброго самаритятина, який віддасть вам свою поюзану тачку разом з техпаспортом за невелику суму – це ж чимось схоже на продаж за дорученням, потім проблем не оберешся. Отже, потрібна якась контора, яка знайде вам цього самого польського діда, оформить усі папери, та ще й пообіцяє правове супроводження, про що тут же забуде, як рибка Дорі.
Усі разом ці бариги зароблять мільйон євро на всіх машинах. Ну кому це цікаво! Але якщо самих машин мільйон? Два? Тут вже в державній машині вмикаються спеціальні сенсори, починають ворушитися вусики і запускаються механізми входження в схему.
Можливі два варіанти – держава в особі найуспішніших чиновників приєднується до схеми, витрати зростають, машини дорожчають, грошові потоки перенаправляються потрібним людям. Або схема тупо перекривається: держава рапортує громадянам, що потік контрабанди припинено і причини соціальної нерівності усунені.
Раніше зазвичай вмикався перший сценарій, але нині, після революції, щось у держмашині розладналося і дедалі частіше ми бачимо другий – втім, для тих, хто вже купив собі європейця, це не важливо, з машиною все одно доведеться розпрощатися.
Добре, що більшість з тих, хто їздить на європейських номерах, до такого розвитку подій готові. Це неначе така гра: держава нас пресує, а ми теж не пальцем роблені, ми ось тут знайдемо лазівку. Вона її перекриє, а ми ось так. Справді, можливо, цього разу держава виявиться хитрішою. Але тільки цього разу.
І завжди один той самий аргумент: якщо держава про мене не піклується і нічого мені не дає, обдурити таку державу – не злочин, а лише хитрість, а живуть за її законами лише лохи. І ми живемо в цьому кільці, у вічному бігу по колу, хто кого: ми її або вона нас, тому що держава – погана, а я – хороший і чесний, але з такою державою інакше не можна. І обман – єдиний вихід.
Тільки от яка банальна штука: держава – це і є ми, і наші маленькі хитрощі і вмикають великі насоси вгорі. Тому що з такою державою/народом інакше не можна.
Так що ж робити з машинами на тимчасовому ввезенні? Позбавити людей останньої можливості їздити на нормальній недорогій машині на догоду якимось міфічним принципам? Ні. Але й легалізація обманом ввезених авто – теж не вихід. Це потурання тим, хто спочатку йшов на свідомий обман, нехай і керуючись власним безсиллям перед потужною державною і корупційною машиною.
Тому я вийду на мітинг – але тільки тоді, коли ми вийдемо на нього не для того, щоб легалізувати незаконно ввезені авто, а для, скажімо, скасування загороджувальних мит на всі б/в автомобілі. І я прекрасно знаю, що це суттєво підірве бізнес офіційних імпортерів автомобілів в наших умовах, можливо на рік або два, і особисто мені, як працівнику автомобільної преси, не принесе нічого хорошого.
Але по-перше, зараз там і підривати особливо нічого, тому що у людей грошей на нові машини просто немає, а кредит – наразі лайливе слово, але це як мінімум буде чесно. І це називається не легалізація схем, а державна політика – в державі, де не хто кого, а ми самі і є держава.