У святковий День Незалежності, який одночасно є піврічною відміткою з дати повномасштабного вторгнення росії, autocentre.ua публікує інтерв’ю із засновником фонду Forpost Fund Олексієм Полончуком. Команда фонду за пів року привезла для ЗСУ вже 234 пікапи та позашляховики на загальну суму понад 49 млн гривень. Вони – чудовий приклад самоорганізації та незламності українського духу.
АЦ: Олексію, як ви зустріли 24 число пів року тому?
О. П.: Перший день ми провели біля бомбосховища, а потім, коли танки вже були на околиці Києва, й було чутно вибухи, я вивіз сім’ю на Західну Україну, а сам пішов у військомат. Але там мені сказали, що через те, що я не маю військової спеціальності, потрібно повертатись додому й чекати, коли мене викличуть. Але так сидіти я не міг, тому долучився до кібервійськ. Ми з моїми учнями по сноубордингу (ред. У мирний час Олексій працює маркетологом та тренером зі сноубордингу) створили загін «Snow busters» та почали здійснювати атаки на ресурси ворога. Та це не давало мені відчуття справді важливої допомоги, бо все це не з реального світу. Тому я весь час думав, як можу бути більш ефективним.
АЦ: Із чого почалася ваша діяльність як волонтера?
О. П.: Спершу я зайнявся медикаментами, оскільки працював із людьми, які причетні до медичної реформи. Я зробив запит у МОЗ на ліки, яких не вистачає. І з цим списком почав стукати в усі двері, які міг знайти. Благо, друзів по світу багато, та й фондів теж чимало.
АЦ: Чому, врешті, вирішили переключитись на автомобілі для ЗСУ?
О. П.: Навіть коли я займався пошуком медикаментів, я думав, що головна наша проблема – дуже довгий кордон з ворогом. Я розмірковував, що добре було б, якби, як в американській армії, кожен військовий мав пікап або позашляховик. Це дало б змогу швидко реагувати на виклики, швидко домчати куди треба, за 100, 200 км, та встигнути зреагувати на напад або якусь складну ситуацію.
АЦ: Як знаходили ресурси на перші автівки, які привезли?
О. П.: Перші машини я возив власним коштом. Якби не почалось вторгнення, за тиждень ми з сім’єю мали купувати квартиру. Ось ці гроші я і використав на придбання машин. Почав шукати «швидкі», тому що нам їх не вистачає. Почались обстріли, поранені… А вже потім перейшов на пікапи та позашляховики, тому що сформувалась ціль – допомогти спецпідрозділам. Тоді ще не було лінії фронту, а було тільки розуміння, що саме «спецура» перебуває на вістрі боротьби, тож саме вони потребують підтримки. Тому перші пікапи та позашляховики були надані ССО Нацполіції, ССО ЗСУ, Альфа СБУ… Тобто найбільш лютим нашим хлопцям і дівчатам.
АЦ: Зараз у вас справжня мережа волонтерів у п’яти країнах Європи. З чого почалось її створення?
О. П.: Коли я шукав ліки, то звернувся до централізованого фонду open-verein.de, куди я потрапив через друзів, також українців, що живуть у Німеччині. Вони постачали обладнання для пологових будинків і таке інше. Я почав їм говорити: «У нас же йде війна! Нумо змінюватися, нумо реагувати на виклики і перенаправляти ваші гроші на щось більш важливе!». І саме з цим фондом співпрацювала Маргарита (ред. Відома латвійська волонтерка Маргарита Біркена, знана в волонтерських колах як Лікар Маргарита). Я розповів їй про свої пошуки автівок для фронту. Мабуть, я був дуже щирим і переконливим, що вона вирішила допомагати мені. Сама Маргарита на той час переїхала з Німеччини до Латвії, де за запитом того ж німецького фонду відправляла ліки до військового шпиталю у Вінниці. Але моя діяльність, коли я почав возити авто для бійців, ця безпосередня допомога прямо фронту, переконала її долучитись саме до «автомобільного» напрямку. І все закрутилось. Виник наш міжнародний рух #vehiclesForUkrainianGuards
Великий фонд у Латвії, з яким співпрацювала Маргарита, надав можливість надсилати донати прямо туди, щоб у Латвії купувати автівки. Це було дуже зручно, оскільки можна будо донатити з України через звичайні наші картки, через благодійні внески, і латвійські друзі в себе допомагали купувати авто.
Я постійно перебуваю на зв’язку з усіма підрозділами, кому ми надавали автівки. А таких вже понад 160!
Цікаво, що нашими першими волонтерами в Латвії були друзі та колеги Маргарити — лікарі. Після першого приїзду в Україну та спілкування вони дуже перейнялись усім, що відбувається, та зголосились допомагати, чим можуть. А потім кожен із них привів ще по десятку друзів. Слідом до нас долучились фотографи, айтішники та інші, а також українці які перебувають у Латвії. Ми почали щотижня возити автівки. Весь тиждень бігали, шукали машини та гроші на їх купівлю. А на вихідних везли машини в Україну.
Також долучився латвійський фонд Agendum. Він приймав у дарунок від латвійців автівки і надсилав їх до України. Цей фонд почав допомагати з оформленням латвійських транзитних номерів авто, але, найголовніше, – він надав нам автосервіс, на якому можна було оглянути автівки перед тим, як їх відправляти в Україну.
Коли стало зрозуміло, що ми це вже вміємо, що в нас все виходить, до нас почали долучатись інші волонтерські групи, які збирають гроші на автівки, фонди, що опікуються своїми підрозділами ЗСУ. Тому в нас постійний потік авто.
Волонтери-латвійці кажуть, що коли бачать цю війну, в них таке відчуття, наче брата б’ють. Вони розуміють — якщо нас переможуть, то вони будуть наступними. Латвійці дуже завзято допомагають, майже вся країна. В нас ніколи не буває проблем із кількістю волонтерів у Латвії. Вони завжди готові їхати, везти ці автівки до нас. Велика шана і подяка за їхню допомогу.
А.Ц.: Просто вражає, що латвійці так підтримали нас. А хто волонтери, які допомагають в Україні?
О.П.: В Україні багато помічників. І технічних, які лагодять автівки, і волонтерів, які, як я, возять авто на передок. Маю багато друзів та учнів. У мирний час в мене креативна агенція та сноуборд-школа. Тому мої учні завзято допомагають, теж когось притягують. Люди активно долучаються, бо бачать, що всі наші машини доїжджають «до окопів», і допомагають бійцям прямо там, де це справді потрібно. І коли ти відчуваєш цю живу вдячність від бійців, що когось ця автівка врятувала, пораненого до шпиталю вчасно довезла, хтось з оточення вирвався — це неабияк надихає і дає сили працювати цілими тижнями без упину. Ми знаємо, що в кращій армії світу, в США, на кожного «бойового» припадає 12 сервісних працівників. Тому ми частково взяли на себе цю функцію, щоб нашим військовим було хоч трохи легше виконувати свою роботу.
А.Ц.: Неймовірно, як швидко все налагодилось: пошук машин, купівля, логістика. Невже нічого не стримує роботу та розвиток вашого руху?
О.П.: Основна складність на сьогодні — це те, що ми не можемо платити за авто напряму з України. Будь-які перекази за кордон — це ціла епопея, яка займає багато часу. А часу в нас ніколи немає. Бо час потрібен, щоб автівки знаходити, викуповувати, та й всі запити на них — термінові. Ми змушені шукати, в кого є гроші в Європі, щоб вони могли оплатити машини. Шукати, кому потрібні гривні тут, які ми збираємо як волонтери. Це весь час якісь «танці». От ми й танцюємо і, як можете побачити, доволі ефективно.
На наших автівках є знак «F»: Front line, First line, Forpost Cars. Бійцям подобається!
А.Ц.: Основний потік донатів — це люди чи є й великі спонсори?
О.П.: Весь час намагаюсь шукати гроші в закордонних фондах. Але вони, на жаль, не хочуть підтримувати військових. А я ніколи не приховую, що ми підтримуємо саме військових. Я намагаюсь донести до них, що в нашій країні зараз усі військові, нема цивільних. Проте, на жаль, вони кажуть, що їхні донори цього не розуміють. Я звертався до сотні фондів — всі відмовляють.
Хоча один позитивний досвід все ж є. Він від фонду, який створила компанія Grammarly. Це вихідці з України, тому вони розуміють, що треба допомагати. Вони надали трішки на автівки, але більше — на антидрон-рушниці та обладнання для евакуаційних швидких.
А.Ц.: Але, з огляду на вашу діяльність, ви не втрачаєте запалу та продовжуєте шукати підтримки великих фондів?
О.П.: Фонд Forpost.fund ми створили саме для того, щоб збільшити наші можливості залучати підтримку від міжнародних донорів. Я розумію, що в Україні грошей не дуже багато, і їх не стає більше під час війни. Тому ми відкрили фонд Forpost.fund, щоб мати можливість отримувати платежі від західних партнерів. Адже вони не можуть платити на приватних осіб.
А.Ц.: Олексію, ваші знання та досвід у час війни дуже цінні. Військові вас не звали до себе?
О.П.: ССО Нацполіції взяли мене на службу, тому що вони вирішили, що я дуже корисний. Зараз я, мабуть, єдиний небойовий працівник у бойовому підрозділі. Я продовжую займатись ЗСУ в цілому і водночас перебуваю на службі в поліції, а саме в групі ТОРа (ред. Тактично-Оперативне Реагування). Це дає мені багато можливостей, наприклад для перевірки запитів. Ресурс у нас не безмежний. Щоб не витрачати його дарма, ми перевіряли запити, чи справді запит із передової, чи частина тилова. Зараз уже нема такого, що запити приходять від тих, хто стоїть на блокпостах усередині країни. Та ми вже й самі знаємо, де хто розташований, хто з військових підрозділів в яких обставинах. Посада допомагає і коли їздиш, бо я часто мотаюсь по країні між кордоном та фронтом. Зараз, коли возимо багато автівок, доводиться більше бути біля кордону. Машини треба приймати, лагодити, фарбувати та готувати до фронту.
А.Ц.: Який шлях проходить машина від прибуття до відправки на фронт?
О.П.: Спочатку ми одразу віддавали машини бійцям. Проте швидко стало зрозуміло, що це не дуже вдала ідея. Бо якщо вони ламаються десь «там», то значно важче їх лагодити. Немає ні сервісу, ні запчастин. Зараз ми привезені машини заганяємо на один із сервісів у Львові або на Івано-Франківщині. Там машини лагодять, ремонтують, за потреби – фарбують. І лише після цього ми відвозимо машини на фронт.
А.Ц.: Про ваш фонд чув також від волонтерів, які займаються тактичними аптечками.
О.П.: Наш фонд має напрям Forpost Cars та Forpost Medical. Другий напрям діяльності якраз пов’язаний з тим, що Маргарита – медик. І вона все ж горить щодо того, аби підтримати наших лікарів. Поки цей напрям не дуже розвинений, але ми будемо його нарощувати. Хочемо почати з того, що в одному з американських фондів Маргарита знайшла рюкзаки для військових медиків дешевше, ніж вони коштують на ринку. Ці рюкзаки з медикаментами дають змогу лікарям витягувати поранених ще до того, як вони потраплять у шпиталі. Ми хочемо забезпечити військових медиків цими рюкзаками й будемо забезпечувати їх постійне поповнення, а також проведемо навчання, як ними правильно користуватись.
АЦ: Пане Олексію, від усіх користувачів autocentre.ua щиро дякую вашій команді за вашу невтомну підтримку наших воїнів. Бажаємо Вам, та всім нам якнайшвидшої перемоги. А наших читачів просимо долучатись та подякувати своїм донатом.