1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Це була справжня битва моторів: у бойових діях на трьох континентах брали участь сотні тисяч танків і бронемашин, мільйони автомобілів і тягачів. Одним із найвідоміших і найпоширеніших автомобілів тих років, створених спеціально для військових цілей, був Dodge серії WC. У Радянському Союзі, куди автомобілі поставлялися у великих кількостях ленд-лізом (угодою про оренду), їх називали «Додж-три чверті» – вантажопідйомність цих машин становила 3/4 тонни.
Автомобілі-солдати
Ще 1939 року американська компанія Dodge почала випускати для армії повнопривідні автомобілі вантажопідйомністю 1/2 тонни. У це сімейство, що отримало назву VC, входили пікап, 7-місний пасажирський фургон і відкрита командирська машина. Об’єм двигуна становив 3,3 л, потужність – 75 л. с.
Втім, таких військових автомобілів було виготовлено порівняно небагато – лише 4600 штук. Вже 1941 року розпочалося виробництво досконалішої серії – WC. На відміну від попередньої, де використовувалися обтічні капот і крила від комерційних машин, вона набула простих і лаконічних форм. Фари та плоский радіатор були захищені ґратами у разі зіткнення з перешкодами. Під простими Г-подібними крилами не скупчувався бруд. Потужний рейкоподібний передній бампер і два задні буфери дозволяли виштовхувати однотипні машини у разі їх застрягання. Робочий об’єм двигуна зріс
до 3,8 л, потужність – до 92 к. с.
Автомобіль WC був задуманий не звичайною машиною: його індекс розшифровувався як Weapon Carrier – носій зброї. Інакше кажучи, він призначався переважно перевезення різних систем зброї (кулеметів, мінометів, легких знарядь) разом із розрахунком.
У 1941-1942 роках на заводі Dodge у Маунд Род (штат Мічиган) було випущено понад 82 тис. цих автомобілів у численних версіях – від WC1 до WC43. З появою 1942 року масових позашляховиків Willys MB і Ford JPW (за американською класифікацією – «вантажівки 1/2 т»), необхідність у напівтонних машинах відпала – їхні функції виконували компактні новачки. Тому було вирішено налагодити випуск більш важких автомобілів – класу 3/4 т. Було оголошено конкурс, і фірма Dodge, перемігши компанію Ford, виграла його. «Носії зброї» стали нижчими і ширшими, а отже – стійкішими. Крім того, колеса отримали шини значно більшого розміру, що покращило прохідність машин слабкими ґрунтами.
Від 51-го до 63-го
Левова частка машин нового покоління випускалася у вигляді пікапів з «м’якою», брезентовою 2-місною кабіною і вітровим склом, що відкидається на капот. Металевий вантажний кузов був універсального типу, вздовж бортів встановлювалися лави на 8 осіб. Модель без лебідки позначалася WC 51, з лебідкою на передньому бампері – WC 52. У посібниках, виданих під час війни, цю машину іноді називали тягачем. Автомобіль, що мав високі тягово-зчіпні властивості, успішно застосовувався для буксирування 57-міліметрових протитанкових гармат, 76-міліметрових дивізіонних гармат, а також мінометів і легких зеніток. Найменше поширення набули санітарні машини WC 54. Вони мали закритий суцільнометалевий кузов і призначалися для перевезення чотирьох лежачих або сімох поранених сидячих. Однотипні штабні автомобілі носили індекс WC 55, в їхньому салоні замість нош та медінструментів розташовувався стіл для топографічних карт та засоби радіозв’язку.
Випускалася також кілька відкритих командирсько-розвідувальних машин, які вважалися «обмежено стандартними». У кузові у два ряди були розташовані сидіння на 5 осіб. Функцію дверей виконували овальні вирізи. Модель без лебідки отримала індекс WC 56, а з лебідкою – WC 57.
У 1943 році був освоєний випуск і 3-осних варіантів: Dodge WC 62 – без лебідки та WC 63 – з лебідкою. Вантажопідйомність машин зросла вдвічі – до 1,5 т, повна маса – більш ніж тонну. Однак двигун залишався незмінним, і, щоб зберегти прийнятні динамічні характеристики, в трансмісію ввели 2-ступінчастий демультиплікатор з передатними відносинами 1:1 та 1:1,5. Максимальна швидкість була, зрозуміло, меншою і не перевищувала 65 км/год. Багато таких автомобілів було поставлено у французькі частини
під керівництвом генерала Де Голля.
У мирні дні
Усього 1942 – 1945 гг. було випущено понад 246 тис. машин WC класу 3/4 т і близько 50 тис. класу 1/2 т. Постачання здійснювалося через компанію Fargo motor Corporation, яка, як і Dodge, була філією Chrysler Motor Corporation. Крім того, машини виробляли в Канаді, на заводі Chrysler у Віндзоні (провінція Онтаріо). Від американських побратимів ці автомобілі відрізнялися лише незначними деталями.
Після закінчення Другої світової багато автомобілів Dodge WC залишалися на службі в арміях ряду країн. Машини брали участь у багатьох локальних війнах та збройних конфліктах 50 – 60-х рр., у тому числі у бойових діях у Кореї та Індокитаї.
У збройних силах США на зміну моделі WC з 1950 почали приходити автомобілі Dodge T-245 (мотор 94 л. с., 2-ступ. демультип.). Базова машина стандартизована як М37, командирська – як М42, санітарна – М43, металевий фургон – М152 тощо.