У 1950-ті роки в світовому автопромі розпочався масовий перехід на однопровідну схему електрообладнання автомобілів з мінусом на масі – тобто на металевих частинах кузова. До того автовиробники використовували масу і з плюсом, і з мінусом. Яка власне різниця, яку клему акумулятора та генератора з’єднувати з масою?
Основна причина – в явищі електрохімічної корозії, яка провокує більш активне іржавіння кузова. Не вдаючись у подробиці електротехніки та хімії, скажемо, що напрямок руху електронів у провідниках (яким в однопровідній системі є кузов) впливає на інтенсивність корозії металу-провідника. А саме полярністю підключення джерела струму і визначається вищезазначений напрямок руху електронів. (Прийнято вважати, що електрони в ланцюзі рухаються від плюса до мінуса).
Між тим, у 1950-х роках вчені помітили, що кузови, до яких підведено плюс, за інших рівних умов іржавіють інтенсивніше, ніж кузови з мінусом. Теоретичні розрахунки підтвердили цю особливість. Але не лише це стало причиною загального переходу на систему з мінусом на масі. До середини минулого століття автомобілі масово почали отримувати різне додаткове електро- і радіообладнання. Приймачі, різні аудіопрогравачі, кондиціонери, сервоприводи та інше обладнання виробляли сторонні постачальники, яким для здешевлення продукції була потрібна єдина схема підключення – з певним полюсом на масі. Крім того, дедалі більше вантажних автомобілів ставали носіями професійного обладнання – радіо- і телевізійних станцій, радіолокаційних станцій, холодильників, бурових, армійського устаткування тощо. Їм також потрібна була стандартизована схема живлення. І оскільки хіміки вже сказали своє слово щодо негативного та позитивного полюса на кузові, схему з мінусом на масі прийняли всі виробники.
