Сьогодні вже всім зрозуміло, що в конкурсі на “автомобільне пальне майбутнього” явно перемогла електрика. Навіть водень, якому ще років п’ять тому пророкували райдужні перспективи, опинився за бортом. Утім, він далеко не перший, кого спіткала така сумна доля.
Упродовж 133-річної історії автомобілізму людина постійно намагалася вигадати якесь ефективне й дешеве джерело енергії для автомобілів. Якісь ідеї і справді мали потенціал, але більшість виявилися провальними. І в цій статті я розповім саме про такі програшні ідеї автомобільних джерел живлення.
Автомобільне паливо – вугільний газ
Був час, коли автомобілі намагалися «топити» вугільним газом. Необхідність така виникла в період гострого дефіциту традиційного палива за часів Першої світової війни.
Оскільки більша частина поставок газу і нафти спрямовувалася на військові потреби, в ті роки “цивільні умільці” вирішили повернутися до витоків – спробували використовувати технологію застосування вугільного газу 1800-х років.
Вугільний газ виробляли шляхом нагрівання вугільного пилу, торфу чи коксу в безкисневих печах із подальшою його фільтрацією. А зберігання такого газу передбачалося в металевих газових балонах.
Спершу на автомобілі ставили такі балони. Вигляд це мало курйозний, а на практиці ще й було небезпечно, особливо якщо врахувати, що тоді палила величезна кількість людей. До того ж така поклажа на даху «з’їдала» вантажопідйомність авто і гальмувала його, зменшуючи швидкість, маневровість і здатність підніматися вгору. Тому балони замінили на ємності з прогумованої тканини. Закачаної кількості газу вистачало приблизно на 100-130 км пробігу.
Кукурудза та цукрова тростина
На початку ХХ століття, за часів Першої світової та Великої депресії, бензин ставав дорогим. Як альтернативу йому деякі підприємці випускали спиртові суміші, використовуючи для цього кукурудзу, ріпак і відходи цукрової тростини.
Виробництву автомобільного спирту не заважав навіть «сухий закон» в Америці (діяв із 1919 до 1933 року). Заводи з виробництва автомобільного етанолу мали не 2-3, а лише одну перегінну колону (на відміну від харчового спирту, біоетанолу не потрібна друга і третя перегонка). За цією ознакою власники виробництва автоспирту доводили, що роблять не спиртне, а пальне для авто.
Найвідоміші тоді спиртові суміші – Benzalcool, Koolmotor, Alcool, Natelite, Moltaco, Lattybentyl і Agrol.
Подібні розробки біопалива тривають і донині, але результат поки що невтішний – виробляти таке джерело живлення для авто або дорого, або його застосування забороняють через високий ступінь забрудненості вихлопів.
Торнадо
Ідею створення вихрових потоків для живлення автомобіля придумав канадський інженер Луї Мішо. Він запропонував використовувати енергію штучно створених торнадо для обертання турбін і генерації електрики. Для цього потрібно створити смерч, силу якого генератор перетворюватиме в електрику. Торнадо створюють шляхом підігріву пласту повітря, з подальшим його круговим розгоном до великих швидкостей.
Ці амбітні плани Луї Мішо сприяли створенню кількох прототипів атмосферного вихрового двигуна (Atmospheric Vortex Engine, AVE). Однак ці двигуни були великими та малопотужними, масштабувати їх до потрібної продуктивності Мішо так і не вдалося.
Повітря
Повітрям «годувати» машини теж пробували. Здійснювала ці спроби в 2008-2009 роках невелика французька компанія на замовлення індійського автовиробника Tata Motors. Індійці навіть заявляли, що ось-ось випустять автомобіль, що працює на стислому повітрі.
Однак дуже скоро проект заглух. З’ясувалося, що авто на повітряному живленні не могло розвивати швидкість, більшу за 80 км/год, і мало вкрай невеликий запас ходу – щонайбільше 130 км через те, що його вузли сильно нагрівалися. Про це в 2009 році і заявив віце-президент Tata Motors С. Равішанкар, повідомивши, що проект створення автомобіля на стиснутому повітрі виявився провальним.
Пропелер
Можливо, найкумедніший спосіб рухати автомобіль вперед – оснастити його спереду пропелером. Таку машину під назвою Helicon у 1932 році побудував французький умілець, ім’я якого не збереглося. Хтозна, може, конструктор Helicon був пілотом?
Автомобіль оснастили горизонтально-опозитним двигуном (подвійним боксером) із повітряним охолодженням, а його рама і корпус були дерев’яними. Рульове керування здійснювалося за допомогою задніх коліс, а задня колія була серйозно вже передньою.
Після нетривалого використання Гелікон сховали в сарай, доки його не знайшли в 2000 році. Зараз це авто відреставровано і оснащено двигуном Citroën GS, до якого безпосередньо підключено пропелер.
І найдивовижніше, що воно пройшло реєстрацію для використання на дорогах загального користування Франції. Зрідка Гелікон виїжджає, але пересувається доволі повільно, незграбно і воліє не їздити під гору.