Сьогодні, 31 липня виповнюється 52 роки з моменту висадки на Місяць першого колісного транспортного засобу, по суті автомобіля – Lunar Roving Vehicle (LRV). Усього на поверхні супутника Землі побували три такі машини – у ході експедиційних програм на Місяць у 1971-1972 р.р. – “Аполлон-15”, “Аполлон-16” та “Аполлон-17”.
Кожен місяцехід важив всього 210 кг і міг перевозити до 490 кг з урахуванням ваги двох космонавтів. Тут важливо відзначити, що на Місяці всі ці вагові параметри полегшувалися в кілька разів через шестеро меншу, ніж на Землі, силу тяжіння. Так, LRV на Місяці фактично важив лише 34 кг.
Lunar Roving Vehicle був розроблений компанією Boeing і мав цікаву конструкцію. В основі баггі загальною довжиною 3 м та колісною базою 2,3 м лежала алюмінієва рама. Остання була зроблена розбірною на болтах – у складеному стані машина займала всього 0,85 м куб, що полегшувало її розміщення зовні космічного модуля.
Місяцехід рухався за допомогою чотирьох мотор-колес потужністю по 0,19 кВт кожне. Крутний момент передавався через хвильовий редуктор (80:1). Також тут були встановлені два кермові електромотори (по 75 Вт), які повертали передні та задні колеса
Самі колеса були цілим витвором мистецтва від військової лабораторії Genaral Motors Defense Research Laboratories із Санти-Барбара (Каліфорнія). Вони мали алюмінієві диски та покришки діаметром 810 мм і шириною 230 мм із плетеного сталевого дроту, покриті титановими грунтозачепами. Колеса були зроблені відкидними – для тієї ж компактності при перевезенні на кораблі.
Що ж до органів керування, то тут не було ні керма, ні педалей, ні, ясна річ, важеля КП. Все це замінював аналог сучасного джойстика. Працювати їм було простіше простого: рухом вперед-назад здійснювався розгін або гальмування, а переміщення важеля вправо-ліворуч приводили в дію кермові електромотори.
Космічний баггі живили дві акумуляторні срібно-цинкові батареї на 36В ємністю по 121 А.ч. Запас ходу становив 92 км, проте реально машина проїжджала по Місяцю набагато менше. Керівники польотів підстрахувалися, адже у разі поломки місяцехода космонавтам мало вистачити кисню для повернення на базу своїм ходом. У першій експедиції “Аполлон-15” LRV проїхав 27,76 км, відійшовши від місячного модуля на 5,0 км, у другій “Аполлон-16” – 26,55 км і 4,5 км відповідно. Рекордною стала третя місія – “Аполлон-17”, коли баггі покрила відстань 35,89 км, поїхавши від бази на 7,6 км.
Машина пересувалася по поверхні Місяця зі швидкістю 8 – 10 км/год, проте на деяких відрізках LRV показував 16 км/год, а одного разу і зовсім розігналася до 18 км/год.
Під час поїздок Місяцем не обійшлося і без позаштатних ситуацій. Протягом експедиції «Аполлон-16» один із космонавтів випадково обламав пиловий щиток над одним із коліс, внаслідок чого машина швидко запилилася, що викликало сильне нагрівання батарей. Однак астронавти не розгубилися і за допомогою клейкої стрічки та затискачів виправили поломку.
Зазначимо, що кожен із трьох Lunar Roving Vehicle обладнався 16-мм кінокамерою, 70-мм фотокамерою, а також кольоровою телекамерою з 6-кратним зум-об’єктивом, яка за допомогою електроприводів могла керуватися і операторами Центру управління польотів. До речі, саме вона дозволила зняти старт місячного модуля при поверненні на Землю (див. друге відео наприкінці статті). А як же при цьому забирали місяцехід назад?
На жаль, у всіх трьох експедиціях повернення Lunar Roving Vehicle на земну поверхню не було передбачено – у місячному модулі на зворотному шляху вже не було нижнього ступеня для кріплення машини. Тому всі три місяцеходи так і залишилися на Місяці. Щоправда, було збудовано ще й четвертий Lunar Roving Vehicle, який так і не полетів у космос. Проте сьогодні в багатьох американських музеях можна побачити точні копії Lunar Roving Vehicle. До речі, на розробку та будівництво місячних баггі було витрачено 38 млн доларів, що вдвічі перевищило початковий кошторис у 19 млн. доларів.