Подія

Від конки до гібрида – що зберігається у Стокгольмському музеї транспорту

Шейри:

На відміну від інших музеїв шведської столиці, Стокгольмський музей транспорту знаходиться не в центрі міста, а на околиці, в приміщенні колишньої майстерні з ремонту автобусів.

У його експозиції представлено понад 60 зразків рухомого складу: кінних екіпажів, трамваїв, вагонів метро та, звичайно, автобусів. З огляду на своє розташування музей не ломиться від туристів. Натомість жителі Стокгольму охоче приходять до затишних, зі смаком оформлених залів, часто цілими сім’ями, з численними дітлахами. Для дітей тут є кафе, де можна і пограти, і помалювати, а особливо допитливим можна забиратися в трамваї та автобуси.

Одна з перших конок у Стокгольмі, побудована у 1877 році. Запрягалася одним конем і перевозила 22 пасажира.

Перші кроки

Історія міського транспорту Стокгольма походить від невеликих кінних омнібусів, запряжених парою коней. Вони почали розвозити пасажирів 1835 року. Один такий екіпаж, щоправда, побудований пізніше, 1891 року, є в експозиції музею (див. заголовне фото). У 1877 році, у шведській столиці з’явилися конки, що пересувалися рейками. Катити їх було легше, і при цьому зазвичай обходилися одним конем.

Кінний пасажирський омнібус (1891 р.)

Перший автобус із двигуном внутрішнього згоряння привезли до Стокгольма ще 1899 року. Це була одна з ранніх конструкцій Даймлера, з великими колесами як на возах, з залізними шинами. Однак на маршруті вона пропрацювала лише 8 днів. Публіка відмовлялася їздити через гуркіт і трясіння під час руху по бруківці міста.

Так виглядав ветеран Scania-Vabis 8406 (1928 р). Кузов – AB Arvika Vagnfabrik. Місць – 40 (сид. – 24). Двигун – бенз., 75 к. с.

Надалі головним транспортом Стокгольма стали трамваї. Міська влада допомагала їм і не допускала на вулиці автоконкурентів. Щоб крига скресла, знадобилося два з лишком десятиліття. Першу автобусну ліцензію на роботу в місті влада видала перевізнику Х. фон Кремеру у вересні 1922 року. Пасажиропотік наростав, як снігова куля, й у 1928 року автобуси перевезли загалом 17 млн. пасажиірів.

Scania-Vabis 8422 (1938 р.) на прізвисько “бульдог” – перший автобус фірми з “рідним” дизелем. Кузов – SKV (Svenska KarosseriVerkstaderna). Місць – 60. Двигун – диз., 120 к. с.

Відкривши скляні двері музею, одразу потрапляєш у невеликий вестибюль, добру половину якого займає автобус Scania-Vabis, випущений того ж 1928 року. Щоправда, при близькому огляді виявляється, що це лише майстерно зроблений макет. Оригінал машини кілька років тому передали в дар заводському музею Scania. Ця машина справно працювала на міському маршруті №54 і ніколи не була скороходом: аж до 1931 року для автобусів у Стокгольмі існував ліміт швидкості 20 км/год.

Вітер змін

До кінця 20-х років постало питання підвищення місткості громадського транспорту. З 1929 по 1935 рік всі автобуси Стокгольма були замінені більш ємними машинами – вагонної компонування, прозвані бульдогами. В одному із залів музею можна побачити класичний «бульдог» – Scania-Vabis модель 8422, що випускалася у 1936 – 1944 роках. Цікаво, що машина оснащена першим дизелем, який Scania створила самостійно – передкамерним двигуном в 120 к. с. Раніше, з 1932 року, вона випускала за ліцензією двигуни Hesselman, які працювали на важкому пальному, але запускалися на бензині.

Scania-Vabis СF7661 (1966 р). Місць – 75 (сид. – 30). Двигун – диз. 190 к. с. На автобусах серіїCF фірма вперше застосувала несучий каркас кузова та задню пневмопідвіску.

Вантажний причіп Hagghund & Soner (1970 р) на 1180 кг – для приміських автобусів.

Після закінчення Другої Світової війни різко збільшився приплив населення Стокгольму. Відповідно, зростала кількість автобусів. 1967 року різні транспортні компанії міста об’єдналися в одну – SL (Storstockholms Lokaltrafic). На вулицях почали з’являтися автобуси, передня панель яких була прикрашена цими літерами, немов фірмовою емблемою.

Bussing Prefect 13D (1967 р). 277 таких автобусів були закуплені 1967 року у зв’язку з переходом Швеції на правосторонній рух. Місць – 74 (сид. – 37). Двигун – диз., 130 к. с.

1967 примітний ще в одному відношенні. З 3-го вересня у Швеції запровадили правосторонній рух замість лівостороннього. Цього ж дня на вулиці виїхала велика кількість автобусів з лівим розташуванням керма, спеціально закуплених у фірм Bussing, Leyland та ін. Ці машини також експонуються у музеї.

Автобус Panther Cub (1967 р.) – представник сімейства «великих кішок» від фірми Leyland, куди входили також моделі Leopard, Tiger та Royal Tiger. Місць – 84 (сид. – 39). Двигун – диз., 160 к. с.

Volvo B58-60T (1967 р). Кузов – Hagghund & Soner. Місць – 82 (сид. – 50). Мотор – турбодиз. 210 к. с. Шведські транспортні компанії охоче запрошували жінок-водіїв.

Побачивши представлені у залах автобуси 80-х років. минулого століття хочеться вигукнути: «Ба, знайомі всі обличчя!». У Швеції ці машини стоять у музеях, а в Україні вони ще працювали на маршрутах донедавна, зокрема й у столиці.

Зчленований 18-метровий Volvo (1980 р). Кузов – Saffle Karosserie AB. Місць – 119 (сид. – 69). Такі ще працювали нещодавно в Україні!

Мікроавтобус Peugeot J5 (1981 р.) – попередник відомого у нас турецького Karsan. Вантаж. – 1,0 т. Мотор – Диз., 75 к. с.

1998 року у Швеції прийняли велику програму створення екологічно чистих автобусів. І експозицію завершує один із них. Шасі та кузов цієї гібридної машини виготовлені у Данії, на автобусному заводі Scania-Bussar у м. Сількеборг. Бензиновий двигун SAAB 75 к. с. самостійно розігнати великий автобус не може. Але задіює генератор, який живить два тягові електродвигуни по 75 кВт і батареї. Тож експонати музею ілюструють не лише минуле, а й майбутнє автобусного транспорту.