Ровно 90 лет назад, 16 марта 1934 года на Женевском автосалоне состоялась европейская премьера новаторской модели Chrysler Airflow – первого в США серийного автомобиля с аэродинамическим кузовом, разработанным на научной основе
Передовий дизайн Chrysler Airflow вплинув на європейські автомобілі: австрійський Steyr 50 (1936), і німецькі Adler Stromform (1937 р.), Hanomag 1.3L (1938 р.) та навіть на Volkswagen KdF (1939 р.).
Ще наприкінці 20-х років. головний інженер компанії Сhrysler Карл Бреєр серйозно зацікавився тим, як надати автомобілю форму, що зменшує опір зустрічного повітряного потоку. В авіабудуванні для подібної мети застосовувалась аеродинамічна труба з потужним нагнітачем. І таку ж трубу стали використовувати і на фірмі Chrysler.
Перші досліди були обнадійливі, а 1932 року з’явився макетний зразок під назвою Trifon. І вже на його основі група фахівців на чолі з інженером Олівером Кларком створила повноцінний автомобіль з обтічним кузовом. Він був представлений у січні 1934 року на Нью-Йоркському автосалоні. Назву для цієї аеродинамічної моделі придумали відповідне – Airflow («повітряна течія»). Цього ж року машина пішла у серійне виробництво.
Модель Chrysler Airflow була примітною відразу в кількох відносинах. Насамперед слід сказати, що коефіцієнт аеродинамічного опору (Сх) становив лише 0,35 проти 0,45-0,60 в її сучасників.
Новаторським було і компонування. Оскільки дах кузова помітно знижувався до корми, задні сидіння просунули вперед, за ведучу вісь. Це забезпечило достатньо простору над головами пасажирів. Відповідно, перемістили вперед і переднє сидіння, і двигун. Мотор тепер на третину виступав за передню вісь. І ще одна важлива новація. Замість традиційної, важкої сходової рами застосували трубчастий несучий каркас, – легкий, але міцний.
Автомобіль випускався відразу під двома брендами – Chrysler та De Soto (спрощена, дешевша версія). Він пропонувався з трьома типами кузовів – всі закриті, аеродинамічні: 4-дверні седан та лімузин, та 2-дверний купе. А розмірів колісної бази було аж п’ять – на будь-який смак.
Двигун також був у п’яти виконаннях. На найдешевших моделях, у тому числі і на De Soto, була встановлена рядна 4,0-літрова «шістка» в 96 к. с. А найпрестижніший, довгобазний 8-місний лімузин мав агрегат V8 потужністю 145 к. с.
Потрібно сказати, що американська публіка не зуміла належним чином оцінити цю незвичну для неї машину. Продаж автомобілів Chrysler вже в перший рік впав на 47%. Ось чому до моделі наступного, 1935 року було внесено низку змін. Решітка радіатора стала іншою, більш звичною споживачеві – загостреною, V-подібною. А химерний триповерховий бампер замінили на найпростіший – цілісний.
Дві важливі зміни внесли і в механічну частину. По-перше, 4-ступенева КП набула п’ятої, прискорюючої передачі, яка включалася автоматично. По-друге, передню підвіску зробили незалежною. Невеликі зміни внесли і в модель 1936 року.
Однак усі ці заходи не допомогли. У 1937 році знову змінився дизайн носової частини, а у виробничій програмі залишилася тільки одна-єдина модифікація – з мотором 130 к. с. Але її перестали випускати наприкінці року. Усього за чотири роки було випущено 30 673 автомобілі. Від фінансового краху фірму Chrysler врятувало лише те, що, починаючи з 1935 року, вона паралельно випускала й іншу модель – теж із гучною «аеродинамічною» назвою – Airstream («повітряний потік»), але зі звичним для американців екстер’єром.