В середине июня 1948 года в США прошла презентация легкового автомобиля Ford первого послевоенного поколения – модели 1949 года
Перша повоєнна модель Ford була представлена публіці в середині червня 1948 року і за своїм дизайном докорінно відрізнялася від попередників. Це був початок абсолютно нового напряму у стилі.
За створення цієї машини взялися відразу після закінчення Другої світової. Але тим часом ще продовжували випуск автомобілів колишніх моделей.
До розробки дизайну новинки керівництво фірми залучило не лише свого штатного головного стиліста – Боба Грегорі. Була запрошена ще й «людина з боку» – Джордж Волкер, студія якого з 1937 року працювала над автомобілем марки Nash. Було оголошено: нехай вони змагаються і нехай переможе найсильніший.
Ford 1942 року
Тут треба згадати одну пікантну деталь: Волкер був великим другом Ернеста Брітча, а той був правою рукою самого Генрі Форда-молодшого. Чи з цієї причини, чи може з якоїсь іншої, але його розробка була визнана кращою, вже у вересні 1946 року. А через три місяці, в грудні скривджений Грегорі назавжди залишив компанію Ford.
Як відомо, святе місце порожнім не буває, і його, природно, зайняв Волкер. Він створив свою команду з кількох талановитих стилістів, які раніше працювали на відомій дизайн-студії Раймонда Леві. Вони робили начерки, а сам Волкер потім відбирав те, що вважав за потрібне використовувати.
У результаті новий автомобіль Ford отримав дуже чисті прямі лінії кузова. Відмінною рисою стилю було оригінальне облицювання радіатора. Замість традиційної решітки вона складалася з двох масивних, хромованих горизонтальних елементів. І головне, у її центрі виступала незвичайна декоративна деталь – кругла, гостроноса, схожа на обтічник літакового гвинта.
Оригінальною була і футуристична фігурка на передку капота. А над облицюванням радіатора кріпилися чотири потужні литі літери, що утворювали слово FORD. Між іншим, як показало життя, в процесі експлуатації вони нерідко відлітали і на машинах випуску 1950 року їх замінили невеликою цільною плашкою.
Крім нового кузова машина отримала нарешті і принципово нову підвіску передніх коліс – незалежну, замість колишньої залежної.
Ford 1950 року
Що ж до двигунів, то вони залишалися фактично ті ж, що й у автомобілів попереднього покоління – моделі 1942 року. Рядний 6-циліндровий агрегат робочим об’ємом 3,7 л розвивав 90 к. с. А ось V-подібна «вісімка» в 3,9 л була трохи потужнішою – 101 к. с.
Цікаво, що ціна моделі 1949 року з двигунами на шість і на вісім циліндрів відрізнялася незначно: у першій вона становила в базовій версії 1886 доларів, а в другій – трохи більше 1949 доларів (такий збіг з модельним роком). Невелика була, до речі, і різниця в «максималці» – відповідно 140 та 150 км/год.
Кузова пропонувалися кількох типів: коуч (тобто закритий дводверний), седан – 4-дверний, а також кабріолет, купе та універсал. Загалом у 1949 – 1951 pp. було випущено 2 млн. 220 тис. 120 таких машин.