У середині 1960-х років співробітникам Київського політехнічного інституту доручили будівництво монорейки. Робота почалася з найголовнішого — макета. Далі створили масштабний зразок із двигуном на 15 Вт. Наступний варіант вже оснащувався 1,5-кіловатним електромотором, який міг переміщати вагон естакадою.
За інформацією Carakoom, спочатку співробітникам за роботу нічого не платили. Трохи пізніше до команди приєдналися працівники заводу Дзержинського. Разом вони змогли створити електричний двигун на 5 кВт. У 1966 році було побудовано невеликий вагончик, в якому могли без проблем розміститися чотири людини. У рух його приводив 10-кіловатний електромотор.
Після демонстрації вдалого зразка, виділили кошти на будівництво 525-метрової кільцевої дороги для виставки передового досвіду в Києві. Роботу над нею завершили в 1967 році. Вона стала першою в світі трасою монорейки з електричним мотором. Її висота в найвищій точці становила 9 метрів. Пересувалися нею кілька вагончиків, що відрізнялися місткістю — 4 і 8 людей. Максимальна швидкість при цьому становила 50 км/год.
Кожен такий пасажирський вагон комплектували електричним двигуном. Статор у ньому був жорстко пов’язаний з рейкою за допомогою натискних роликів і пружно – із корпусом вагончика. Гнучкий статор був необхідний для проходження поворотів і врахування нахилів траси.
Побудована монорейка в тому вигляді, в якому вона існувала на той момент, виконувала доволі серйозне завдання — вона була свого роду досвідченим зразком, на основі якого в подальшому планували побудувати великий монорейка. В ідеалі великий вагон повинен був вміщати 40-60 чоловік.
Кілька років по тому, в 1970-х розробили новий проект, який передбачав дві станції лінії “Березняки – Гідропарк” завдовжки 3,5 км. На жаль, далі справа не пішла, і проект закрили. Сама ж Паркова дорога проіснувала до 1971 року. Роботи щодо міських монорельсів жили трохи довше — до середини 1970-х. До цього часу співробітники створили ще одну дослідну дорогу і візок, але на цьому історія закінчилася.
