Тихим ранком 13 квітня 1930 року околиці озера Гарда стрясалися від гуркоту Alfa Romeo 6C 1750 Gran Sport Spider Zagato, що летіла зі швидкістю 140 км/год з вимкненими фарами. За кермом – Таціо Нуволарі, поруч із ним сидить Джан Баттіста Гвідотті, головний випробувач Alfa Romeo на заводі Portello. Їх екіпаж йде другим, слідом за лідером і, по суті, майже переможцем Ахілла Варці. Наздогнати його непросто, і тому Нуволарі з Гвідотті вдаються до такої витівки – вимикають фари, щоб підкрастися до лідера непомітно. Задум спрацював: Варці і його другий водій Канавезі почули відлуння іншого двигуна, але перш ніж вони зрозуміли, що відбувається, їх наздогнала машина, ідентична тій, на якій вони їхали.
Таціо Нуволарі виграв ті перегони. Другим прийшов Ахілла Варці, а третім – Джузеппе Кампарі. І всі вони виступали на Alfa Romeo 6C 1750 – той випадок, коли можна говорити про абсолютну перевагу. Так, тоді машини молодої компанії Alfa Romeo виблискували на багатьох перегонових треках. А модель 6C 1750 була однією з найшвидших машин своєї епохи.
Технології Alfa Romeo 6С
Молодий інженер Вітторіо Яно, якого переманив в Alfa Romeo ніхто інший, як Енцо Феррарі, прийшов в Alfa Romeo у 1923 році. Феррарі на той момент був вельми успішним гонщиком, що ганяв на Альфах – пізніше він організує команду зірок, назве її Scuderia Ferrari і тим самим покладе початок власне Ferrari. Хоча до перших автомобілів під цим ім’ям ще мине не один десяток років. Як головний інженер компанії Вітторіо Яно розробив 8-циліндровий двигун, який в 1925 році допоміг Alfa Romeo успішно виступити на багатьох перегонах.
Після цього він взявся за розробку моделі 6с з 6-циліндровим силовим агрегатом (звідки, власне, і назва моделі), маючи намір створити автомобіль не тільки для перемоги в перегонах, а й для завоювання нових ринків збуту. В результаті модель поєднувала в собі простоту конструкції і високу питому потужність. Силові агрегати конструкції авто були невеликими за обсягом (1-3 літри), але розвивали хорошу на ті часи потужність. Дорожні версії другої половини 1920-х років – 40-50 к.с., а спортивні (у двигунах до того ж використовувався наддув) – до 80 к. с., а в окремих випадках і більше. Друга цифра в назві – це об’єм двигуна, який, як бачимо, був зовсім невеликим. Спершу він становив 1.5 літра, потім 1.75, а через десять років підріс до 2.3 літрів. При цьому конструктивні особливості, закладені Вітторіо Яно зберігалися довгий час: два верхніх розподільних вали, чотири клапани на циліндр і подвійне запалювання. Блищали Альфи й іншими інноваціями, такими як незалежна підвіска коліс і шасі зі зварними (а не клепаними) компонентами, щоб підвищити жорсткість. Потужність і керованість на дорозі моделей Alfa Romeo стали ключовими елементами її ДНК.
6C 1750
Alfa Romeo 6C 1750, представлений у січні 1929 року на автосалоні в Римі, продемонстрував повну зрілість формули 6c. Двигун був розвитком попереднього 1500-циліндрового рядного двигуна. Його виробляли в різних версіях – одно- і двовальним, з об’ємним компресором та без нього. Його потужність варіювалася від 46 к.с. у версії Turismo до 102 к. с. Gran Sport, яка могла розвивати швидкість до 170 км/год. Швидкісні показники інших модифікацій (Sport, Gran Turismo, Super Sport і т. д.) були трохи скромнішими, але теж на рівні – 120-150 км/год.
Двигун був не єдиним чинником, який зробив 6C 1750 піком автомобільної інновації того часу. Він використовував механічну гальмівну систему з великими барабанами, пресована сталева рама була ідеально збалансованою і надзвичайно жорсткою, з посиленими осями. Листові ресори було встановлено поверх кузова, а не під лонжеронами. Паливний бак був відсунутий назад для кращого розважування. В результаті низький центр ваги давав змогу швидше проходити повороти. Що цікаво – відповідно до філософії бренду всі інноваційні рішення були застосовані як до перегонових, так і до дорожніх автомобілів.
А чим більше перегонів було виграно, тим більше зростала репутація моделі. З моменту запуску 6C 1750 одразу досяг помітного зростання продажу. У період з 1929 по 1933 рік 2 579 моделей залишили фабрику Portello для продажу в Італії, а також за кордоном, особливо у Великій Британії. Винятковий результат, адже це були машини преміум-класу, і в Італії, наприклад, вони коштували від 40 000 до 60 000 лір, що відповідає приблизно семи рокам середньої заробітної плати.
Кузови
Alfa Romeo 6C були не тільки ультрашвидкими, а й красивими. Їхній успіх багато чим завдячує творцям кузовів, майстрам, які залишили свій слід в епосі. Аж до 1930-х років з цеху виїжджали звичайні рами, оснащені тільки двигуном, коробкою передач і підвіскою. Замовник купував автомобіль, а потім доручав тому чи іншому кузовному ательє створити кузов, часто унікальний. І 6C 1750 пропонував виняткові можливості для тонкого оздоблення кузовів. Незвичайна механічна та інженерна база Alfa Romeo давала змогу побудувати, можливо, найелегантніші кузови із коли-небудь створених. Їх розробляли найкращі стилісти і купували найвідоміші VIP-персони того часу.
Alfa Romeo 6C 1750 GS «Flying Star»
Одним із таких автомобілів стала Alfa Romeo “Flying Star”. Її було створено такою ж чарівною, якою була її власниця Жозетта Поццо, мільйонерка, модель і світська левиця. “Зірка” була задумана спеціально для участі в конкурсі елегантності на Віллі Д’есте в 1931 році, організованому Carrozzeria Touring Феліче Бьянкі Андерлоні.
6c 1750 Spider був унікальним творінням: перлина оригінальності, елегантності та уваги до деталей. Він був повністю білим, включно із дном, спицями коліс, рульовим колесом і салоном, з єдиним винятком – контрастною чорною приладовою панеллю.
Ательє Touring наділив 1750 новими пропорціями, додавши низку елегантних естетичних деталей у стилі модерн, таких як підвісні передні та задні підніжки, які простягалися від колісних арок і перетиналися під дверима, не торкаючись одне одного. 6c 1750 GS Touring виграв Золотий Кубок за найкрасивіший автомобіль на заході Villa d’Este.