ЗІЛ-130 не випускається на московському Заводі імені Лихачова вже понад 20 років. Так що там наказав довго жити і сам автозавод, корпуси якого розыбрали ще два роки тому. Однак на наших дорогах «сто тридцяті» зустрічаються доволі часто, адже за три десятка років їх склали понад 3,3 млн штук. Який же рівень безпеки вони забезпечують у разі зіткнення?
Незважаючи на те, що серійне виробництво ЗІЛ-130 на московському автозаводі розпочалося в 1963 році реальні краш-тести почали виробляти з 1972 року. Як зазначає відомий автомобільний журналіст Микола Марков, перші випробування відбулися з незакріпленим бетонним блоком у кузові. У кабіну посадили два манекени, а замість дверей встановили металеві розпірки, щоб краще бачити деформацію. Автомобіль розігнав до певної швидкості спеціальний МАЗ-штовхач. Удар. Кабіна і весь вміст у ній перетворилися на коржик.
У 1973 році провели ще один краш-тест. У кузов поклали баласт в 6 т і при цьому його вже надійно закріпили. Машину розігнали і знову вдарили об жорстку перешкоду. І знову від кабіни і манекенів у ній залишився коржик. Виявляється, під час удару з кріплень зірвало кузов, який і підім’яв кабіну.
Не кращими були справи і з тестом на перекидання. Після двох перекидань зі спеціального схилу на Дмитрівському автополігоні кабіна ЗІЛ-130 знову ж перетворилася в коржик. Ноги водія-манекена застрягли в отворі лобового вікна, обід керма відірвало.
У 1974 році конструкцію кабіни вирішили посилити спеціальним металевим каркасом, сидіння також оснастили триточковими ременями безпеки. Проведені краш-тести довели високу ефективність нової кабіни, проте вона в серійне виробництво так і не пішла.
