Останнім часом у середовищі експертів-футурологів, навіть заслужених, професійних і шанованих, лунає дедалі більше голосів про те, що вже в найближчому майбутньому прагнення індивіда до одноосібного володіння основними благами цивілізації, зокрема автотранспортом і житлом, поступиться місцем так званій «економіці спільного користування» (англ. Sharing economy).
Так, тенденція така в “заможних” країнах справді має місце, і її прояви — зростання популярності сервісів типу Uber і BlaBlaCar, а також збільшення кількості молоді, яка орендує житло і не планує в найближчому майбутньому “впрягатися” в іпотеку. Але чи буде цей «тренд» справді стійким, всеосяжним і універсальним для всіх, і чи не вийде так, що за найменшої зміни умов він змінить вектор на протилежний? Спробуємо розібратися.
Судячи з публікацій, замість придбання власних «залізних коней» (що на переконання деяких сучасних «віщунів» пов’язане з абсолютно непосильними для «модернового», але ніжного хіпстера-городянина труднощами утримання, зберігання та експлуатації, нам пропонують три моделі «Кар-шерінгу», які здійснюються з допомогою програм на смартфоні. По-перше, оренда автомобіля для разової поїздки із залишенням його в кінцевій точці (за кермом – орендар). По-друге, використання послуг автовласника зі сторони, і той виступає в ролі водія (варіант Uber або BlaBlaCar). І, нарешті, оренда для поїздки автомобіля-робота без водія взагалі. Останній, незважаючи на проведені експерименти, з деяких причин поки що можна вважати лише перспективою віддаленого майбутнього, тому тут його чіпати не будемо, і розглянемо два перших.
Отже, варіант перший: за необхідності разової поїздки клієнт, що має водійське посвідчення і смартфон або ПК, орендує у шерінгової компанії машину, залишену попереднім орендарем на найближчій до нього спеціальній стоянці (добирає спеціальний додаток, пов’язаний із загальною базою), здійснює поїздку і залишає машину на стоянці поблизу точки прибуття, після чого з рахунку клієнта списується платіж. Зручно? На перший погляд так, але якщо замислитися, починаєш бачити «підводні камені» – та ні, «скелі»!
По-перше, вільної машини в потрібному для замовника місці у потрібний момент може просто не бути — в такому разі йому доведеться чекати, доки хтось із інших орендарів не закінчить поїздку неподалік його місцезнаходження, або він буде змушений «топати пішки» солідну відстань до іншої стоянки, де залишено вільний автомобіль (адресу додаток йому, звісно, послужливо вкаже). У цьому разі, як ми бачимо, зводяться нанівець такі переваги особистого авто, як можливість скористатися ним у будь-який час, а також розпочати поїздку безпосередньо з парковки біля дому або роботи, що вельми критично, наприклад, за умови поганої погоди або наявності доволі важкого вантажу.
Становище ускладнюється, якщо вантаж габаритний — звісно, можна «увімкнути опцію» великого автомобіля, але у компанії якщо такі і знайдуться, то в набагато меншій кількості (основою шерінгового парку зі зрозумілих причин будуть маленькі сітікари), а отже описані вище проблеми гарантовано посиляться в рази.
Що далі – то більше: візьмемо абсолютно типову міську ситуацію: люди ввечері добираються з роботи з ділового центру у віддалені спальні масиви. У цьому разі їм доведеться залишати орендовані на таку поїздку машини на стоянці біля дому, і ось тут проблеми починаються вже у шерінгової компанії — тисячі їхніх автомобілів опиняються заблокованими у «спальниках», звідки ввечері майже ніхто не виїжджає, а парк автомобілів буде затребуваним у зовсім інших місцях, і проблема одразу переходить на клієнтів, які бажають звідти виїхати.
Підсумком є банальний колапс перевезень та втрати і у компаній, і у клієнтів. Як компаніям боротися з цим? Виходів лише два: перший – багаторазово збільшувати парк орендованих автомобілів, щоб компенсувати простій їх «левової частки» вночі — адже вранці люди все одно масово поїдуть зі «спальників» у центр на роботу — але тоді, за законами бізнесу, зросте і орендна плата для клієнтів, і тут вже питання — чи витримає така система конкуренцію з іншим варіантом – водієм (про нього йтиметься нижче), а також з автомобілем в особистій власності — адже, як ми пам’ятаємо, єдиною конкурентною перевагою у «шарінга» є деклароване скорочення витрат на поїздку?
Ну а другий вихід – подібно до деяких таксистів – штучно ігнорувати частину викликів у вечірній пік із центру на масиви, що гарантовано призведе до втрати репутації компанії та масового відтоку клієнтів. Така проблема гарантовано виникає і за умови оренди замовником автомобіля для поїздки на дачу або у віддалене село до батьків – якщо «із міста в місто» клієнта на зворотний шлях підібрати теоретично можна, то в першому випадку — малореально, і знову «здрастуй, простій». Коротше, як кажуть, «куди не кинь – то все клин»…
Тепер від «технологічної» сторони питання (а ми вище розповіли лише про найгостріші камені, є й дрібніші) перейдемо до психологічної — і тут під уявною «водною гладдю» теж загрозливо ховаються і «скелі», і «рифи», і навіть «залізна арматура». Річ у тім, що з часів кам’яного віку людині як повітря потрібна своя «печера», своя «фортеця», де всі тільки «свої», де немає «чужинця», що апріорі є конкурентом за шматок «життєвого пирога». Людина гостро має потребу в особистому просторі, куди немає доступу «чужим» (а в певні моменти і деяким «своїм»), де вона може, ні на кого не озираючись, просто побути сама собою.
Звісно, такою фортецею споконвіку є житло і двір (якщо він є), звідси і непереборне природне прагнення індивіда мати житло у власності, незважаючи на будь-яку пропаганду зручності і дешевизни його оренди. Однак і автомобіль є таким самим особистим простором, який захищає індивіда від оточуючих, даючи можливість почуватися комфортно — адже в ньому той щодня проводить щонайменше годину-другу свого життя.
І цей комфорт полягає не тільки у відсутності поруч сторонніх, він ще і у свободі вибору інтер’єру на свій смак, характеристик, ергономіки і зовнішнього вигляду машини, у свободі вибору маршруту пересування і можливості спонтанно заскочити дорогою в цікаве місце, зрештою свободи від зобов’язань щодо чужого господаря автомобіля, «тінь» якого дамокловим мечем весь час загрозливо висить над орендарем (не плутаємо з зобов’язаннями щодо інших учасників руху — різниця є, і вона величезна).
Чи зможе шерінговий автомобіль, уніфікований під середні вимоги і обтяжений зобов’язаннями перед компанією-власником дати так гостро необхідне людині після восьмигодинного перебування на роботі в оточенні чужих людей відчуття особистої фортеці? Безумовно, ні… І тут ми плавно переходимо до другого варіанту «шарінгового використання», назвемо його «варіантом Uber-а» – коли власник автомобіля (зауважимо, мається на увазі, що у автомобіля буде один приватний власник!), через спеціалізовану посередницьку компанію і з допомогою спеціальної комп’ютерної системи отримує додатковий легальний заробіток, беручи в свою машину попутників або надаючи у вільний час деякі таксомоторні послуги.
Тут незручність від перебування в особистому просторі пасажира чужої людини — водія і власника машини, компенсується можливістю самому не займатися водінням і не бути відповідальним перед іншими учасниками руху. Стоп… але ж це портрет звичайного таксі! Так, саме звичного таксі — можливо, «приправленого» для більшої зручності можливостями комп’ютерної системи, сумісної з гаджетами, без яких вже не може обійтися «покоління Міленіуму».
А якщо так — то, може, цільова аудиторія такої послуги хоча б теоретично більша, ніж кількість людей, які користуються зараз «традиційними» таксі? Тим паче, що необхідність використання програмних додатків «відсікає» частину потенційних клієнтів, які або не мають смартфонів, або взагалі зважаючи на вік «не дружать» з комп’ютерною технікою. І от тут, щоб «відвоювати» частину ринку від звичних таксослужб, вищезазначеним компаніям доведеться пропонувати нижчі ціни, а для цього змінювати «поріг входження» водіїв (скасовувати обмеження на кількість дверей і вік машин). Але й це навряд чи допоможе залучити ту частину аудиторії, яка виходить за межі нинішньої клієнтури таксомоторів — для власників особистих автомобілів таксі не варіант, а стабільним користувачам «групового» ГТ постійне користування таксомотором у будь-якому вигляді не по кишені.
Отже, настав час підбити підсумки. Як ми бачимо, перший варіант Кар-шерінгу, коли орендар-водій бере в оренду автомобіль у шерінгової компанії для разової поїздки, завдає проблем як орендодавцю, так і орендарю, і у жодному разі не зможе стати базовим, універсальним варіантом перевезення людей як у місті, так і за його межами — навіть більше, він навряд чи зможе конкурувати що з власним автомобілем, що з таксомотором, що з «груповим» громадським транспортом.
Проте він може бути цілком затребуваним як «нішеве» рішення — наприклад, для запланованих заздалегідь міжміських поїздок і разових перевезень вантажів (наприклад, меблів мешканцями при переселенні). Також модель автомобіля «загального користування» може стати частиною укладу життя деяких молодіжних спільнот — коли, наприклад, група студентів купує одну машину, оскільки вони близько живуть, навчаються в одному закладі і часто бувають в одних місцях: законодавчо механізм такої «спільної власності» напевно буде опрацьований.
А стсоовно другого варіанту, то він по суті є більш сучасною версією звичайного таксі, і цілком здатний «боротися за місце під сонцем» з «традиційними» (телефонними) таксослужбами, і з розвитком комп’ютерної грамотності населення може навіть стати домінуючим на ринку таксомоторних послуг — але із зазначених в тексті причин, автомобіль в особистому володінні замінити він аж ніяк не здатний.