Одного разу одному дуже доброму дідусеві виповнилося 90 років. Ну, дата така, що потребує поваги і присутності всієї родини до сьомого коліна. Добре, що такого добра – тобто сім’ї – вистачає. Тому заздалегідь було оголошено і донесено всім зацікавленим, що “такого-то числа в неділю бути чітко в парадній формі в дідовій оселі з подарунками і радіти”.
Всі дружно вигукнули “йоу-хууу!” і поїхали святкувати. А мене залишили працювати. З моїм плаваючим графіком, десятком віддалених проектів і парою нечеканчиків, що завершувалися глухої ночі, вирватися було практично нереально, і я, посумувавши, оформила собі відгул із дідусевого свята з поважної причини… Аж раптом французький чоловік сказав: “Слухай, ну чого ти пилятимеш таку дорогу після роботи з витріщеними очима. Та ще й одна. Злови маршрут на BlaBlaCar”. І пішов собі далі допивати своє червоне вино.
Взагалі, якщо бути гранично чесним, транспорт у Франції – це дорого. Потяг (не швидкісний, нормальний) може запросто коштувати 50 євро, а це можна порівняти з ціною на авіаційний лоу-кост. Автобуси ходять трохи дешевше. Автомобіль, якщо завантажити його чотирма сідоками і тямущим водієм, виходить найбільш вигідним засобом пересування на далекі дистанції. І на середні дистанції теж. Але! Якщо тільки ти їдеш не сам.
А от якщо ти їдеш сам… Виходить справжня дурниця: потяг дорого і часто незручно, оскільки треба робити пересадки, а автобуси зовсім озвіріли і їздять виключно за незручним розкладом. Ви ходу немає, довелося приєднатися до сімох мільйонів користувачів сервісу спільних автомобільних поїздок (здається, саме стільки налічує французький варіант BlaBlaCar).
Із незаперечних плюсів:
– все дуже просто – поставив дві крапки, взяв список машин, обрав водія і потрібний тобі час;
– оплата вкрай прозора – все за карткою, дистанційно, гроші бронюються на рахунку, а водій їх отримує тільки тоді, коли ти підтверджуєш, що маршрут відбувся;
– зовсім недорого – в середньому поїздка з французьким BlaBlaCar обходиться вдвічі (а то і втричі) дешевше, ніж потягом;
– гнучкість умов – тебе можуть підібрати, де ти попросиш, і висадити в потрібному місці. І ніхто не буде дошкуляти тобі розмовами в дорозі, якщо ти сидиш в навушниках або займаєшся серфінгом у телефоні. Політес!
Із можливих мінусів:
– якщо не в ваших правилах довіряти людям, краще не треба. Загалом, все чесно, і нікому не цікаво нажухати клієнта (або водія) на смішні суми грошей. Але місце зустрічі, точка доставки, всі ці дрібниці – треба довіряти і вміти домовлятися;
– любителям тварин може бути несолодко. В потяг ти можеш залізти хоч зі своїм велосипедом, а от із померанським шпіцом тебе в машину можуть і не пустити. А якщо нікотинова залежність скручує вже через дві години… то краще пали на полустанках.
І найцікавіше. У Франції всією залізницею і сполученням на ній відає одна-єдина компанія-монополіст під назвою SNCF. Так от, відчуваючи, що користувачі поступово вислизають, SNCF викупила кілька років тому місцеву французьку компанію, яка займається аналогічним BlaBlaCar бізнесом і організовує людям спільні поїздки. Як то кажуть, якщо у тебе з’явився конкурент, або з’їж його першим, або чекай, доки він з’їсть на сніданок тебе. Цікаво, що сама BlaBlaCar не шукає собі ніякого прикриття в особі великих партнерів, а розробляє і далі свої сервіси, збирає данину з кожної поїздки і прекрасно почувається.
А тепер трішечки про суму цієї данини: комісія BlaBlaCar з оплати поїздки в сто кілометрів становила приблизно один євро із п’яти загальної суми оплати. Вони самі одразу зазначають, що “наша частка становитиме стільки, а водієві дістанеться стільки”. Згода як продукт непротивлення всіх сторін досягається миттєво! А може, спробувати рвонути через всю країну на попутках? Можна й ризикнути і на таку авантюру, аж надто сервіс сподобався. Розповім неодмінно!