Станет ли Киев “городом велосипедов”, или почему Киев не Амстердам?
Деякий час тому мене дуже спантеличила одна заява, що пролунала з вуст шанованої людини, яку ми всі знаємо як гордість вітчизняного спорту і всенародно обраного столичного мера. Вона свідчила про те, що одна з цілей його адміністрації – зробити Київ «сучасним велосипедним містом».
Зізнатися, до заяв деяких професійних політиків, які часто-густо заради підняття рейтингу з серйозним виглядом несуть відверту нісенітницю, я вже давно виробив імунітет. Але тут, очевидно, картина інша – людина в політиці не так давно, прожила багато часу в західній Європі і набула відповідного менталітету, та й хоч би що говорили недоброзичливці – особистість дуже розважлива і досить інтелектуальна.
Перед очима одразу спливла ідилічна картинка старовинних каналів Амстердама, уздовж яких брущатими вуличками «пропливає» маса людей на велосипедах – чоловіків і жінок, старих і молодих, в ділових костюмах і панківському прикиді. Вулиці з бруківкою, ділові костюми і навіть Русанівський канал є і у нас – то може, мер і його команда мають рацію, і в перспективі можна зробити так, щоб більшість киян із задоволенням пересіли з механічних залізних коней на легкі і маневрені велосипеди? Що ж, спробуємо розібратися.
Чи дійсно вся міська Європа масово їздить на велосипедах? Як це нерідко буває, виявляється, що все не так однозначно. Справді, у Нідерландах і Данії, а також у прибережних курортних містах південної Європи і невеликих затишних містечках по всьому континенту багато велосипедистів. Для них створюється інфраструктура і часто надаються переваги. Але ті, хто бував, наприклад, в Римі чи Лондоні, не міг не помітити – велосипедистів там у загальноміських потоках порівняно небагато, і це переважно спортсмени, туристи або «ентузіасти». То в чому ж річ?
У першому випадку нішу легкого особистого транспорту замість велосипедів зайняли моторолери різних типів і вартості. Причина проста – Рим так само, як і наш Київ, побудовано на пагорбах, а крутити педалі коли їдеш вгору заняття доволі нудне навіть для здорової молоді, не кажучи вже про людей за 40-50 із «букетом» хвороб віку.
Водночас, на відміну від Риму, в нас двоколісна мототехніка також не буде панацеєю – бо використовувати її цілий рік неможливо через чинник, про який ми поговоримо нижче. А щодо Лондона, то хоч його і не назвеш горбистим містом, але тут вступає в силу чинник відстані. Якщо площа «велосипедної столиці світу» Амстердама становить лише 219 кв.км, то Лондона – всі 1706, тобто майже у 8 разів більше! Зрозуміло, що їздити на такі відстані за допомогою мускульної сили для більшості неможливо, і втрати часу неприйнятні. Площа Києва становить 847 кв. км, що еквівалентно чотирьом (!) Амстердамам. Як то кажуть, коментарі зайві.
Гаразд, зауважать затяті шанувальники велосипедів, – але ж не всім їхати з одного кінця міста в інший? Так, в цьому вони праві, але у нашій столиці є й інші особливості, що аж ніяк не сприяють щоденним велопоїздкам на роботу. І перша з них банальна: сувора, як для Європи, зима. Якщо в Амстердамі середня температура січня становить 3,7 градуса вище нуля, в Копенгагені та Лондоні 1 і 5 градусів з плюсом за Цельсієм відповідно, то у Києві цей показник – 3,5 градуса морозу! А для звичайної людини, а не завзятого спортсмена, їхати на велосипеді в мороз – ще те «задоволення», причому небезпечне задоволення, бо поєднання крижаної кірки і двох коліс навряд чи сприяє стійкості, навіть із дуже дорогою, важкою шипованою велорезиною, що швидко зношується на міському асфальті.
А тим, хто не був у Нідерландах взимку (а, я, зізнатися, теж не був), варто подивитися сюжети про місто. Навіть з їхньою плюсовою температурою, ті, хто катається в холодну пору року на двох колесах, часто здаються замерзлими і навіть застудженими, геть не естетично кутаючи рот і ніс в теплі шарфи та хустки. Чи варте сумнівне задоволення від зимової поїздки на велосипеді підірваного здоров’я і витрат на ліки? Запитання риторичне. А якщо їздити лише в теплу пору, тоді велосипед вже не буде повноцінним транспортом «на кожен день», а залишиться лише тим, чим він зараз і є – знаряддям для спорту та задоволення.
До цього аргументу примикає ще одна суто київська проблема для велосипедиста – мости. Вони розташовані на великій висоті над руслом Дніпра і, як наслідок, «продуваються всіма вітрами» не тільки взимку, а й улітку під час негоди. І навіть якщо прокласти на них велодоріжки (у можливості чого я сильно сумніваюся, хіба що замість так званих «смуг для громадського транспорту») зберегти стійке положення на велосипеді там по силах хіба що тренованому спортсмену, але ніяк не звичайному городянину.
Гаразд, нехай громадянин витратив купу грошей на хороший велосипед (а коштує такий як деякі уживані автомобілі) і фірмову зимову резину, теплу і захисну екіпіровку, має від природи богатирську силу та здоров’я, пройшов курс навчання їзди в екстремальних умовах у модного велотренера (що, впевнений, теж коштує чималих грошей), і вибрався вранці на роботу в офіс. Стоп! А чи в багатьох київських офісах є душ і роздягальня, щоб після довгої поїздки (подолавши згадані раніше київські підйоми), перепрошую за натуралізм, змити з себе сім потів і перевдягнутися в чисту сорочку і костюм згідно з правилами дрес-коду? Навіть перефразую так – чи знайдеться в Києві хоча б кілька офісів з цими необхідними для велосипедиста атрибутами? Сумніваюся, більше того – впевнений, що навіть у суперсучасних офісних центрах хоча б одну роздягальню на кілька кімнат навряд чи можливо влаштувати просто конструктивно.
Ні, існують, звісно, офіси, переобладнані з колишніх квартир, де теоретично може зберегтися ванна кімната з підведеною гарячою водою – але це допоможе, якщо велосипедист серед співробітників один. Але ми ж «рівняємося на Амстердам», чи не так? От і уявіть собі, що буде, якщо всі співробітники на 9.00 приїдуть на роботу на велосипедах, а душ – один? На скільки годин розтягнеться черга, коли почнеться робочий день і як довго у роботодавця вистачить терпіння витримувати такий, перепрошую, «цирк»? Хтось не знайомий з київської життям, може, запитає – «А чому дорога довга? Адже в Амстердамі…» – так от, друже, Київ не Амстердам.
У багатьох старих і не дуже великих за площею європейських містах робочі місця – офіси компаній – розподілені серед житлових кварталів більш-менш рівномірно, але в Києві (це зумовлено історичними причинами) діловий центр, а також правобережні окраїнні колишні промзони (де теж чимало фірм і складів), розміщені окремо від житлових «спальних районів», левова частка яких розташована на іншому березі Дніпра, за десятки кілометрів від робочих місць.
До речі, щось схоже можна спостерігати і в Лондоні, який, як вже згадувалося вище, навряд чи можна назвати містом «велосипедної перемоги» – хоча свого часу велосипед почав свій тріумфальний шлях світом саме звідти. Отже, ми з вами, шановні читачі, перерахували і проаналізували лише основні, поверхневі – але об’єктивні і навряд чи переборні в осяжній перспективі причини того, чому Київ практично неможливо перетворити в місто, де основним особистим транспортом буде велосипед. І приклади деяких європейських міст абсолютно не прийнятні для наших реалій.
Щиро сподіваюся, що наш шановний мер обговорить це питання з досвідченими експертами, здатними бачити не тільки європейські ідеї, а й вітчизняні реалії, і прийме виважене і правильне рішення – чи так вже необхідна в Києві велосипедна інфраструктура за типом Амстердама, якщо користуватися нею буде мізерна кількість городян, а от проблеми і незручності вона може створити для багатьох.