Автошкола
Теоретичні знання я здобувала у нервового Зінаїда Кузьмича (де вони такі імена беруть?). Тобто не так від нього, як від студіювання в його присутності у нього ж купленої втридорога книжки «актуальні білети ПДР». І спробуй скажи йому: «Гей, чоловіче! Ти ж за це гроші одержуєш!» – одразу автоматом внутрішній іспит не складено! Автошколою ширилася легенда, що один вискочка 9 місяців теорію здати не міг, доки Зінаїд Кузьмич не захворів, а його замінила диспетчер, яка нічого не знала (ні про історію конфлікту, ні про ПДР)… Чи чутки це, чи правда, але ніхто з нашої переповненої групи цього перевіряти не став. Ми продовжували самонавчання.
Я добре пам’ятаю свого першого інструктора з водіння. Точніше, не його самого, а марку навчальної машини (звісно, Жигуль), її колір як у пісні «Лада Седан…» і… як ВІН кричав на мене! Це в корені неправильно! Ми, жінки, зовсім інші, мислимо інакше, до того ж ми ранимі і нервуємо, коли на нас кричать… За невимкнений поворотник я щоразу чула тираду: «Це що, новорічна ялинка? Гірлянди розвісила! А мені потім лампочки міняй!» Тоді я думала, що автолампочки дорого коштують і щиро шкодувала про такі свої провини. Коли я стала самостійним водієм і довідалася, що лампочка коштує 22 копійки, хотіла йому ящик лампочок купити, щоб він так не кричав. Це був такий стрес!!!
Я готувалася до водіння звечора. Пила снодійне, аби заснути хоча б на пару годин. Вранці пила валер’янку, запах якої він кілька разів сприймав як перегар і довести йому щось було неможливо. Ще б пак! 1,5 години (з’єднані два заняття по 45 хвилин) скасовувалися безоплатно. Але за жалюгідні 8 занять я довідалася про багато цікавого. Наприклад, де його дача. Але! «Трасою їхати не можна, я пересяду. У селі вибоїста дорога, ти не об’їдеш. Дай-но я швиденько доїду, а то наступний учень…» Також я, без особливого бажання, але все ж двічі була поінформована, як паскудно стриже перукар (очікування 30 хвилин) і яка довга черга в хімчистці, куди його дружина здає одяг. Також двічі інструктор з водіння проспав. Ну і що, що на дворі шоста ранку і -8? Але в графіку урок вже стоїть, а отже, віддам тобі “Цю годину на ДЗ” (додаткових заняттях). Про каву, заповнення папірців, розмови телефоном, перекури з колегами я мовчу.
І мені почало здаватися або не здаватися, що все моє життя дедалі щільніше наповнювалася негативом до… Ні! Ні! Не до машини. До чоловіків!
Вчила я теорію особливо ретельно, з назвою “всі гроші віддала за стоянку авто”, але внутрішній іспит так і не склала. Двічі. І щоб не складати в ДАІ окремо від своєї групи, довелося повз каси сплатити збір «яка різниця за що» у розмірі 80$. Мийка автомобіля, пально-мастильні матеріали, скинемося на важіль, а то вчитися водінню ні на чому буде… на канцелярські потреби перед іспитом, два пробні кола на автодромі, пробні дві години на комп’ютерах у МРЕВ… Хух! На все скинулися! А я залізла в чималі борги до наступної зарплати.
Іспит у ДАІ мене приголомшив. Правда, в буквальному сенсі! Я перестала що-небудь чути і розуміти після інформації, що вищезазначені 80$ не належать до сприятливих умов для складання. Чоловік у формі з величезним животом і червоним обличчям щось продовжував говорити, але я його вже не чула. Не склавши теорію, я вирушила додому, поревіла, а наступного дня заклала сережки в ломбард і успішно отримала водійське посвідчення через 5 днів після невдалого іспиту. Все! Ось він, смак свободи новоспеченого водія! Я їхала на тролейбусі додому, подумки повторюючи за водієм всі рухи і уявляючи, що я за кермом власного автомобіля.
Прийшовши на стоянку, я виявила…
Далі буде
Ольга Байбородина