Гроші
Я відкладала! Економила на усьому! Клеїла колготи лаком, щоб стрілка не повзла далі. Замість буфету давилася бутербродами з білим хлібом, хоча вже років зо три як хотіла схуднути на пару кілограмів. У нічні клуби проносила горілку в баночці з-під лосьйону… Бо мріяла!
Мріяла не перетинатися з чоловіком у засмальцьованому пальто на автобусній зупинці, який вже п’ять років їздить на роботу тим самим маршрутом і у той самий час, що і я. Мріяла, щоб він захворів і я, хоча б пару днів пхаючись у двері маршрутки, не відчувала цього запаху неохайності. І через якусь дивну випадковість, він завжди опинявся на сходовому прольоті просто переді мною. Я так втомилася від дурманного запаху… взимку цибулі та часнику, щоб не захворіти, а влітку поту і перегару…
Мріяла, не тягати в руках важкі помідори з дачної ділянки (спробуй мамі відмов), а потім банки з консервацією і «банки не забудь повернути». Я так втомилася в суботу 2,5 години стоячи трястися в електричці, щоб в неділю з тими самими дачниками, штовхаючись, розгойдуватися в такт руху потяга. А потім ще і в метро… І від метро пішки 15 хвилин. Хоча б раз мужчинка, що йшов у тому самому напрямку, допоміг.
Я збирала газети про купівлю-продаж у товсті пачки, а пачки в стопки, не дозволяючи відвозити їх на розтопку доооовгі роки. Я знала комплектації та витрати, типи двигунів і які кузови більш схильні до корозії… Я бачила її, кольорову, в своїх сірих снах… І Я…я…я…НАЗБИРАЛА!
Авто
Ооооо, це був чудовий день, коли поклавши на стіл 100-доларову купюру, я зрозуміла, що вистачить. І тут почалося!
Мій робочий графік, як і в багатьох смертних, із 9 до 18. І, зрозуміло, всі помічники-добровольці «та знайдемо тобі машину!» накивали п’ятами, не захотівши допомагати. Чоловічій частині людства після 18:00 належить відпочивати. Невже так важко допомогти дівчині в перегляді уживаних авто? Відмазки просто фантастичні! Наприклад, у вихідний «вже 11, доки доїдемо, автобазар роз’їдеться». У будні: «О 16 уже темно (справді, зима. І що!?), нічого не побачимо». А ці відмовки: «Занадто довго продають, колір не рідний, радіус коліс не той стоїть…» Ну просто суперексперти за фото! А те, що я і сама в цьому всьому за довгі роки відкладання енної суми розібралася, нікого не цікавило. Так, була бита. І що?! Дивно за такі гроші «не ціловану» знайти. Так, салон брудний, але хімчистка в сусідньому дворі! А мені просто страшно одній їздити переглядати… і ніяково якось. О, де ж мій герой?
Загалом, втулив мені свій Опель (як його називали позаочі «жопель») друг фітнес-тренера моєї подруги. Он як! І це був другий автомобіль, який мені все ж таки вдалося подивитися за два місяці грошової готовності придбання. Перший перегляд влаштував мій сусід своєї «СуперЛасточкиДеоНексіяКращеНеЗнайдеш». І не посоромився ж, гад! Та нам же з тобою в одному дворі з моєю зарплатою і твоєю пенсією до кінця життя жити!!! Не слід розмальовувати своїм пензликом замазаний таз, і ще за такі гроші, панночці, яка щоранку з вікна бачить, як ти під ним лежиш.
Етап купівлі закінчено. Я гірко розчарувалася у братах по дорожньому полотну, але наступна проблема постала переді мною як червоний заборонний знак цеглини.
Права! У гонитві за шматком заліза я зовсім забула про права, відкладаючи цю проблему на потім.
Машина простояла у дворі рівно 4 дні і 3 ночі, як праве дзеркало зніс невідомий водій на автомобілі червоного кольору. Це було визначено за кольором фарби, що сумно зосталася на залишку дзеркала.
Стоянка
Не все так просто у цьому світі! Охоронець платної стоянки в брудній фуфайці, валянках і шапці-вушанці… а за всіма манерами переді мною був Генерал! Поважні рухи, паузи між фразами, гордовитий погляд… Вблагати поставити мою «жужу» на стоянку змогли лише сльози і 50-відсоткова надбавка до стандартної ціни за добу. О, бідний, бідний мій гаманцю!
І це тільки початок історії, як я зрозуміла, що всі чоловіки…
Ольга Байбородина