Я потрапила в автошколу у Франції випадково: переїхала жити в цю країну і з’ясувалося, що мої українські права дійсні лише рік. А далі…. перескладання! Загалом, мені довелося йти в автошколу з нуля, покірно засунувши в дальній куток усі свої навички та досвід. І амбіції автомобільного журналіста заразом.
У Франції за кермом усі – від молоді до зовсім старих. Ну, а в провінції без машини взагалі нікуди – тут і до булочної за свіжим хлібом доводиться деколи їздити за сім кілометрів. Так що навчають тут водінню ґрунтовно, і місця в автошколах не простоюють.
Школи приймають охочих повчитися вечорами, оскільки більшість слухачів – це студенти та учні старших класів, які вдень ходять у звичайну школу. У Франції можна починати водити машину з 16 років – але тільки в присутності когось із досвідчених батьків-водіїв. Це називається “водіння з супроводом”. У 16 років можна їздити за кермом, якщо поруч сидить хтось з водійським стажем щонайменше в 5 років і без злісних порушень. А от вже офіційний іспит на отримання прав складають у 18 років – це мінімальний вік для самостійного водіння у Франції. Є ще певна категорія транспортних засобів, на керування якими права взагалі не потрібні, але це тема для окремої історії, яку я вам обіцяю розповісти в найближчому майбутньому.
Отже, я у школі. Склад слухачів – дівчата та хлопці (вже вибачте), що могли б бути мені з невеликою натяжкою дочками-синочками. Так що я сиджу в першому ряду, як і личить відмінникам, і старанно намагаюся розібратися в термінології французьких правил.
Примітно, що ніхто і не подумає відзначати, чи ти ходиш на заняття з теорії! Справа твоя: ти в отриманні прав зацікавлений більше за свого інструктора. Курси з теорії читаються в нас в школі чотири рази на тиждень, і слухачі приходять на них, коли можуть. Якщо ти можеш приходити лише раз на тиждень – будь ласка, але так і будеш ходити півроку, доки все вивчиш. Ну, а водіння вивчається доти, доки інструктор не скаже, що ти готовий складати іспит. Тут вже від особистих талантів і кмітливості більше залежить.
Сама система навчання схожа на українську і складається з двох курсів, які постійно перетинаються. Мінімальний час з інструктором – це 20 годин водіння. До того ж, крім просто керування і шліфування місцевих кругових перехресть, інструктор постійно натаскує тебе на базові знання про влаштування автомобіля і систем, а також на підступність правил дорожнього руху.
Ні-ні, тебе не попросять пояснити склад карданного вала або описати принцип дії роботизованої трансмісії DSG. Але розуміти загальні правила роботи АВЅ, парктроніка і круїз-контролю – будьте ласкаві. Тут у мене, звісно, величезна перевага перед всією молоддю, тому що про ці нюанси я можу розмовляти годинами.
А от що мені не сподобалося, так це величезна кількість інформації, яка до водіння має доволі далеку причетність. Зокрема, економічне водіння – річ, звісно, потрібна, але щоб вводити з нього 4 запитання на іспиті? Як на мене, це занадто. І ще складно переналаштуватися на те, що в екзаменаційних білетах може бути і дві, і три правильних відповіді. На мій погляд, це суттєво ускладнює завдання водіям-початківцям.
Ну, і наостанок, про найважливіше: це дуже дорого. В нашій глибинці курс теорії з мінімальним набором годин водіння коштує 1026 євро, це доволі вагомо навіть для французів. Навіть з їхніми зарплатами. Ну, а за умови перескладання, проживання у великому місті чи інших труднощів цю цифру дуже легко довести до двох тисяч. Особисто у мене в цій точці починається легкий нервовий зрив, адже все, що потрібно українцям для обміну прав у Франції без цих виснажливих іспитів та фінансової кабали – це просто угода між двома нашими країнами на державному рівні. Наприклад, як з Японією. Яка навіть їздить на іншій стороні, і кермо у них праворуч. А права свої японці у Франції міняють протягом місяця без будь-яких проблем. Ось вам і міжнародне визнання.