Чи готові ми відмовитися від особистого автомобіля? Каршерінг і приватний автотранспорт
Друга частина з серії “Чи готові ми відмовитися від особистого автомобіля”. У першій частині я розповідав про те, чому автопілот вигадка футурологів.
Відволічемося від написаного раніше і припустимо існування повного автопілота. Чи посприяє це саме по собі перемозі каршерінгу над власним автомобілем?
Адже Проблема не в тому, хто керує.
Від появи таксі не зникли персональні автомобілі з водієм у тих, хто сам сідати за кермо не хоче або не може.
Від появи таймшерів люди не перестали купувати нерухомість на курортах у власність. Таймшери мають свою ринкову нішу, але не більше.
Чому? Тому що будь-які технологічні або економічні можливості зрештою служать для того, щоб задовольнити реальні потреби людини. Не тільки менеджеру, а й розробнику усілякого роду технічних новинок потрібно вловити, що ж це за потреба.
Якщо ми поглянемо на еволюцію людини, то побачимо, що вона йшла шляхом «від загального до особистого». Починаючи з первісних людей. Сама поява власності замість спільного майна всього племені була прогресом. Від спільної печери до хатин для кожної сім’ї.
Повернемося у ближчі до нас часи. Століття так із 19-го до наших днів.
Якщо ми почитаємо стару літературу, то побачимо, що небагаті люди змушені були жити великою кількістю людей у кімнаті – сім’ями або навіть із чужими людьми, винаймаючи «кутки». Якщо людина ставала трохи багатшою, вона могла орендувати житло з кимось на двох, але вже з особистою кімнатою для кожного. Класичний приклад – Шерлок Холмс і доктор Ватсон. Що цікаво, останній, як тільки зайнявся приватною практикою, з’їхав і почав жити окремо.
Чому? Тому що тільки-но людина отримує економічну можливість, то намагається забезпечити себе індивідуальним житлом. Причому, якщо йдеться про сім’ю, – з якомога більшою кількістю кімнат, щоб кожному своя.
Що цікаво, це розуміли навіть у СРСР, висунувши гасло: «Кожній сім’ї – окрему квартиру», хоча там як більше ніде не любили індивідуалізм. Досягти, звісно, цього не вдалося. Але те, що таке завдання було поставлено свідчить про багато що.
Те саме ми бачимо на прикладі будь-яких інших речей. Одяг? Купівля та використання (а також крадіжки) вживаного одягу сто років тому були набагато поширенішими, ніж зараз. Можливостей було менше, але тільки-но вони з’явилися – людина позбавлялася цього. А наявний секонд-хенд оброблюють, щоб «прибрати сліди» попередніх власників…
Зв’язок? Знову ж таки, поєднання технологічних і економічних чинників сприяли еволюції: від вуличного таксофона до спільного телефона в комуналці, від телефона в комуналці до телефона у квартирі для однієї сім’ї, від телефона для сім’ї – до мобільного телефона у кожного в кишені.
Комп’ютери? Перехід, у міру технологічних можливостей, від «спільних» до персональних машин.
Те саме стосується, до речі, і роботи (на когось, або на себе) – у кого які можливості.
Це загальносвітовий, загальнолюдський процес. У деяких випадках його намагалися штучно припинити. Результати ми бачимо на прикладі історії СРСР та інших соціалістичних країн. Суспільства, де прагнення людини до індивідуальності зазнають утиску, виявляються неконкурентоспроможними з цілої низки причин, обговорення яких – за межами теми цього посту.
Чому з транспортом не так? А з транспортом так само! Прагнення до індивідуальності в цій сфері теж є. Інакше не існувало б світового автопрому. Інше питання, що не завжди і не в усіх бажання співпадають з можливостями, іноді з економічних причин, а іноді тому, що можливості штучно обмежують із причин ідеологічних чи політичних. (Вкрай рідко вони обмежені об’єктивно, як у Сінгапурі.) Саме такі ідеологічні обмеження призводять до гонінь на приватний транспорт, але про цю боротьбу ідеологій я ще напишу окремо.
Тому, навіть якщо припустити появу нових технологій, про які йшлося в першій частині, і допустити, що ці технології гарантуватимуть прийнятний рівень безпеки (що сумнівно), і будуть сприйняті споживачами (що ще сумнівніше), навіть в цьому разі їх застосування буде направлено на задоволення об’єктивних потреб. Зокрема до індивідуалізму. Особистий автомобіль – це не просто засіб пересування. Це шматочок твого світу, який завжди з тобою і влаштований так, щоб тобі було комфортно. Це гарантія від відповіді: «У вашому районі машин немає». Це, зрештою, прояв індивідуальності навіть у тюнінгу автомобіля (зовнішньому і не тільки), під свої завдання (а вони також індивідуальні) і під свої естетичні уявлення.
Крім того, шерінг сам по собі мало що дасть у боротьбі з заторами (на що багато хто сподівається). Умовно кажучи, якщо тисячу приватних машин у заторі ми замінимо тисячею таксі, розмір затору не зміниться. Те саме стосується і «безпілотних» особистих або шерінговіих машин в однаковому режимі доставки однакової кількості людей. І ті, і інші десь стоять в той час, коли вони непотрібні. А якщо ми садимо чужих людей в одну машину – це вже не шерінг, це вже громадський транспорт. Зовсім інша ідея. Яка є і зараз, мало змінюючись від наявності водія, і суперництву якої з ідеєю транспорту особистого я присвячу окремий матеріал.
Так що не все так легко у футурологів.