Справа не в розмірі. Чи завжди прав той, у кого машина більша?
Пізно ввечері на дорогах провінційної Франції – тиша. Водії ховаються по берлогах і гаражах разом із заходом сонця: ніхто в цій країні не любить працювати понаднормово, а розвинена мережа автодоріг дає можливість левовій частині Франції (за винятком великих міст) обходитися без пекельного трафіку. І всі розсмоктуються по домівках швидко – так що пізніми вечорами автомагістралі країни пустують.
А я люблю їздити в цей час – неначе в раю мізантропа – одна. Переїзд до Франції з України змінив мою улюблену радіостанцію (тепер я слухаю місцеві), мою машину (з німецької на японську) і мої водійські звички. І от картина маслом: тихі 23.30, тихий трафік, тихе радіо, тиха самотня Mazda розтинає ніч десь в тихих Піренеях… І раптом!
Я ніби опинилася на секунду вдома, на Київській окружній дорозі в районі заїзду на парковку «Ашану», коли кожному з третього ряду треба вправо, а всім маршруткам із правого – наліво. А ти тут у середньому ряду в білому пальто акуратно їдеш красивий.
Ззаду нас із Маздою «пхнули в спину кілька яскравих спалахів дальнього світла інших машин, а їх виявилося аж дві. Вони нетерпляче наблизилися, майже тручись об мій задній бампер. «Давай, ворушись, спиш там, чи що?» – здавалося, прозвучала в ефірі. «Гаразд, хлопці, спокійно, зараз посунусь», – вголос промовила я і посторонилася вправо. І навіть перевірила, чи я справді не в Києві в годину пік?
Глянувши на мене в явному гніві, спочатку повз проїхав дідусь на smart fortwo, а потім, мабуть, його сусід по парті на Renault Twingo. Вони були сідими, незадоволеними і швидкими, неначе чорти. Може, поспішали із зустрічі випускників 1960 року, я не знаю.
Але одне я знаю точно: гендерні стереотипи про купівлю маленьких машин виключно дівчатами, що поширені в Україні, зазнали краху у Франції. Тому що тут маленькі машини купують у великій кількості люди, яким вже не доведеться вирішувати сімейні питання – чиї діти давно вже повиростали. Величезний трейлер-будинок на колесах, що тягне за собою причіп з веселеньким smart, і сивоволоса пара – ось класичний приклад французького пенсійного дозвілля.
Та й на кожен день люди похилого віку обирають маленьку машину без усяких сумнівів – їм не здаються нав’язливими рекламні ролики, де молоді пари з гаджетами їздять на своїх мініатюрних машинках мегаполісами і виблискують білосніжними зубами (власними). Навчені роками французькі водії побачили на своєму віку різного, і тепер не схильні довіряти рекламному блиску. Вони довіряють своєму досвіду і банківському рахунку. Вони спокійно виїжджають з воріт автосалонів на маленьких автомобілях, і на це у них є свої причини.
По-перше, малолітражка у Франції дешевша за повнорозмірний автомобіль. А навіщо платити більше?
По-друге, її витрата палива наближається до нуля, а це важливо для будь-якого європейця.
По-третє, сумка з суботніми покупками на базарі влазить у будь-яку сучасну мікролітражку. І вистачить.
І, нарешті, будь-яке паркомісце біля якої завгодно аптеки належить тобі – а в Європі з парковками сутужно.
Ну, що ж – сивина в бороду, біс в ребро, як то говорять. Тим паче, що сучасні малолітражки і технологічні, і красиві, і місткі на відміну від своїх 50-річних предків. Тому, коли двоє моїх переслідувачів помчали в темну ніч на своїх крихітних машинках, я подумала – а що, не такий він вже і дивний, цей їхній вибір. Адже, зрештою, час переваг через розмір для них вже точно минув. А раціональний підхід ще нікому не зашкодив.