Конституційний Суд 22.12.2010 р. вже визнавав неконституційною практику визнання винним у порушенні ПДР громадянина-власника автомобіля. Але прихильники автофіксации кажуть: ну так це ж коли було! Нині нова норма, потрібно нове рішення КС, а воно ще коли буде і яке… Мушу їх розчарувати, пише у своєму блозі на «Фейсбуці» правозахисник Вадим Володарський.
І це розчарування стало для них остаточним після ще одного недавнього рішення Конституційного Суду. Рішенням, яке багато хто сприйняв як скандальне з зовсім іншої причини, а впливу на проблему автофіксації навіть не помітив.
Але про все по порядку.
У чому суть правового спору прихильників і противників автофіксації в її українському варіанті? Не в тому, чи потрібно притягувати до відповідальності за порушення. А в тому, кого можна і кого не можна притягувати.
Спочатку, з 2008 року, автофіксацію в Україні було реалізовано так, що постанова виносилася щодо особи, на яку зареєстровано автомобіль. Незалежно від того, хто був за кермом, тобто – хто міг вчинити порушення.
Саме на тій підставі, що таке притягнення до відповідальності суперечить низці конституційних норм і правових принципів, і ґрунтувалася позиція противників автофіксації.
Справді: давайте уявимо, що в квартирі когось вбили, але ми не шукаємо вбивцю – ми засуджуємо власника квартири за те, що це сталося у нього вдома… Абсурд? Безумовно. А з автомобілем, виходить, вже не абсурд?
Я все своє професійне життя боровся, в міру сил, з тим, що автомобільна сфера у нас виведена за межі дії нормальних правових засад і конституційних норм! І не тільки я… Ця абсолютно ненормальна ситуація, багато в чому, на жаль, зберігається.
Але повернемося до автофіксації. Питання про неї дійшло, зрештою, до Конституційного Суду, який у зазначеному рішенні виклав таку правову позицію: визнати цю норму неконституційною.
Конституційна реформа в Україні
Аргументація Конституційного Суду була такою. Юридична відповідальність будь-якого виду – хоч кримінальна, хоч адміністративна, хоч будь-яка інша – прив’язана до факту вчинення конкретною особою конкретного протиправного діяння. І відповідальна саме ця особа. В індивідуальному порядку. Не можна покладати юридичну відповідальність на особу за чуже діяння. Не можна покладати на неї відповідальність за дії невстановленої особи. Не можна притягати до відповідальності тільки за те, що людина володіє (законно!) транспортним засобом, на якому вчинено порушення, і передала його – теж законно! – на керування іншій (а таке право закон прямо передбачає). Людина має розуміти: от тут вона порушує закон (сама, особисто порушує!) і за це може відповідати. А от тут – її дії правомірні, і про якусь відповідальність не може йтися (Це і є той самий принцип правової визначеності)! В іншому разі у людини немає стимулу не порушувати закон.
І вина конкретної людини у конкретному правопорушенні має бути доведена! Це обов’язкова умова для будь-якої юридичної відповідальності. Знову ж: хоч кримінальної, хоч адміністративної, хоч будь-якої іншої.
Ухвалив Конституційний Суд таке рішення, «листи щастя» розсилати заборонили, все на деякий час заспокоїлося… Доти, доки вже нова влада знову не вирішила зробити новий захід.
Камери пілотної системи автофіксації вже заробили понад 3 млн грн
Точніше кажучи – наступити на ті самі граблі!
Коли ухвалювали «реформоване» поліцейське законодавство, серед іншого, прописали там автофіксацію. І знову – за тим самим принципом: відповідальності власника, незалежно від того, хто фактично порушував. Щоправда, треба зазначити, що прописали ще менш логічно, ніж минулого разу. За «старої» норми власник міг «здати» водія. А тепер, виходить, водій тільки сам має з’явитися з повинною». А якщо він відмовляється – ні у власника, ні в когось іншого жодних механізмів впливу на нього немає! Який сенс не порушувати? Плюс до того: відповідальність прив’язана до власника (який може взагалі водійських прав не мати), а “штрафні бали” – до водія. Де логіка?
Але це деталі. А найголовніше в тому, що старий принцип відповідальності власника (можливо, невинного) відродили.
Начебто, рішення Конституційного Суду стосується старої норми. А тепер передбачається, що буде діяти нова. Хоча практично така сама за змістом.
Чи можна посилатися на «старе» рішення КС? Можна.
І якщо почнуть приходити нові «листи щастя», то можна буде посилатися в адміністративних позовних заявах, коли ці постанови буде оскаржено в судах.
Чому? А от чому. По-перше, існує Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України під час здійснення правосуддя» (від 1.11.1996 р.). І там є положення, що безпосередньо стосуються нашої сфери.
“2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має
найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при
розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону
чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його
відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках
застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають
грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке
не суперечить їй.
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає
Конституції України застосований закон або закон, який підлягає
застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників
процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і
звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду
України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати
перед Конституційним Судом України питання про відповідність
Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке
рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової
інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:
…
2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції
чи прийнятий після цього, суперечить їй;”
Це і є наш випадок. Закон суперечить Конституції.
Це вже визнав Конституційний Суд. Повторного звернення туди не потрібно. Суд, розглядаючи будь-яку справу, наприклад, за адміністративним позовом власника транспортного засобу, який вимагає скасувати ухвалену щодо нього постанову, коли не доведена саме його вина в порушенні, – зобов’язаний перевіряти будь-яку норму закону на конституційність, і не застосовувати її коли є протиріччя з нормами Конституції. У спірних випадках – ініціювати звернення до Конституційного Суду. Але наш випадок не спірний! Оскільки щодо нього Конституційний Суд рішення вже ухвалив, причому однозначне!
Цього вже достатньо, щоб суд мав всі підстави скасувати будь-яку винесену «дистанційно» стосовно власника транспортного засобу постанову.
Але це теж не все.
8 червня цього року той самий Конституційний Суд ухвалив рішення, яке деякі вважають скандальним. (№ 4-рп/2016 року, справа № 1-8/2016), в якому в мотивувальній частині рішення з’явилося таке формулювання:
«7. Конституційний Суд України вже визнавав неконституційними положення законів України щодо…
Конституційний Суд України зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є “обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені” (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).»
Це теж чітка правова позиція. Якщо повторне ухвалення в тій самій редакції, (як це має місце з автофіксацією порушень за принципом відповідальності невинного власника транспортного засобу) норми, або окремого положення закону, яке КС вже визнавав неконституційними, сталося, – то це вже свідчить про порушення принципу, відповідно до якого норми законів мають відповідати Конституції, тобто – це вже саме по собі означає, що вони не відповідають Конституції! Це вже визнано Конституційним Судом, не треба нового, додаткового рішення.
А оскільки це так – такі норми не можуть застосовувати суди загальної юрисдикції під час розгляду справ.
А оскільки це так – то до ситуації прямо застосовуються зазначені вище положення Постанови Пленуму Верховного Суду.
Іншими словами, під час оскарження постанов, ухвалених в такому порядку, необхідно посилатися на ці рішення і, відповідно, просити суд застосувати норму Конституції як норму прямої дії на підставі невідповідності закону, який регулює ці правовідносини і який застосував орган поліції, Конституції, що видно з визнання неконституційною норми закону, яка містить аналогічні положення, і того, що тим самим Конституційним Судом сам факт повторного ухвалення такої норми вже прирівнюється до порушення конституційних приписів…
Суду ж достатньо буде порівняти положення норми, визнаної неконституційною, і тієї, на підставі якої винесено постанову зараз. І питань не залишиться…
Нагадаємо при цьому, що (на відміну від ситуації, коли водія одразу зупинили за порушення), отримавши «лист щастя» через кілька тижнів, взагалі навряд чи хтось зможе пригадати обставини, за яких він їхав у певний час в певному місці, і, відповідно, чи було порушення взагалі. Отже, серйозним чином обмежено право на захист…
Нагадаємо і про автомобілі-«двійники», за порушення водіями яких, постанови можуть приходити власникам «оригіналів».
Коротше кажучи, все це – правова аргументація, за умови грамотного викладу якої суддя буде змушений стати на бік водія, навіть якщо не захоче. А чому, власне, не захоче? У більшості суддів машини теж є. А якщо і не в них самих, то у родичів і друзів напевно…
Тому, навіть у разі, якщо камери будуть встановлені і почнуть працювати, за грамотного суто юридичного опору водіїв, який виражатиметься в реалізації їхніх законних прав на оскарження таких постанов, – є досить велика ймовірність, що практика «нових листів щастя» буде зупинена судовою практикою. І робити це потрібно саме шляхом оскарження кожної конкретної постанови, нового звернення до Конституційного Суду, де розгляд справи досить тривалий) – для цього не потрібно.
Утім, є ще один аспект ситуації. Як можна зрозуміти із заяв деяких посадових осіб, фінансування встановлення камер (а це недешева техніка) передбачається за рахунок інвестора. За частку у стягненій сумі. (Як думаєте, чи буде об’єктивною сама система стягнення штрафів за такої ситуації? Чи не буде необ’єктивних постанов, спрямованих лише на “заробіток” для бюджету та інвестора за рахунок автовласників?) Адже інвестори перш ніж вкладати гроші в такі проекти зазвичай вивчають ситуацію в країні. Зокрема і законодавство. Зокрема і рішення судів у цій країні з цієї теми, а тим паче Конституційного Суду.
Відеофіксація порушень ПДР зменшить кількість ДТП і наповнить бюджет
За такого розкладу розсудливий інвестор гроші в проект навряд чи вкладе. А раз так, то і багато камер навряд чи з’явиться.
А з тими, що з’являться, судова практика впорається.